Слава ЗСУ!

Лікарка Брукс поглянула на лікаря Марконі, і той негайно похитав головою й постукав по своєму годиннику. Жінка знову повернулася до Ленґдона.

— Це палата інтенсивної терапії, — пояснила вона. — Що найраніше до дев’ятої ранку сюди не можна заходити нікому. За хвилину лікар Марконі піде гляне, хто то прийшов і що йому чи їй треба.

— А якщо це треба мені? — напосідливо спитав Ленґдон.

Пані Брукс терпляче всміхнулася і, прихилившись ближче, тихим голосом сказала:

— Пане Ленґдон, є деякі речі стосовно минулої ночі, про які ви не знаєте… стосовно того, що з вами трапилося. І перш ніж із кимсь розмовляти, гадаю, вам не завадило б спочатку дізнатися про всі факти. На жаль, мені здається, ви ще недостатньо зміцніли, щоб…

— Які факти?! — прискіпливо спитав у неї Ленґдон, щосили намагаючись випрямити спину й вмоститися вище. Голка крапельниці боляче встромилася в його руку, і професорові здалося, що його тіло важить кілька сотень фунтів. — Усе, що мені відомо, — це те, що я перебуваю у флорентійському шпиталі і що коли тут опинився, то увесь час повторював фразу «Дуже вибачаюсь».

Раптом у Ленґдона з’явилася лячна думка.

— Може, я став винуватцем автомобільної пригоди? — спитав він. — Може, я комусь заподіяв шкоду?

— Ні, ні, — запевнила його лікарка. — Гадаю, що ні.

— Тоді що ж трапилося?! — настирливо спитав Ленґдон, змірявши обох лікарів розлюченим поглядом. — Я маю право знати, що відбувається!

Запала довга тиша, а потім лікар Марконі неохоче кивнув молодій колезі. Лікарка Брукс шумно зітхнула й підійшла до ліжка Ленґдона.

— Гаразд, я розповім вам те, що мені відомо, а ви мовчки й спокійно вислухаєте, домовилися?

Ленґдон кивнув, і цей рух голови знову спричинив гострий біль, який віялом розійшовся по його черепній коробці. Та професор не зважав на нього, нетерпляче чекаючи відповіді на своє запитання.

— Ну, по-перше, ось що… Рана на вашій голові не була спричинена нещасливим випадком чи автокатастрофою.

— Що ж, уже легше.

— Та не зовсім. Насправді вашу рану спричинила куля.

Серцевий монітор Ленґдона пришвидшено запищав.

— Перепрошую?!

Лікарка Брукс заговорила швидко, але впевнено:

— Об маківку вашої голови чиркнулася куля, і, скоріш за все, це призвело до контузії. Вам дуже пощастило, що ви не загинули. Якийсь сантиметр нижче, і… — вона скрушно похитала головою.

Ленґдон отетеріло витріщився на неї. «Хтось вистрелив у мене?»

Раптом звідкись почулися сердиті голоси, почалася якась сварка. Здавалося, той, хто навідався до Ленґдона, не надто хотів чекати. Майже одночасно професор почув, як важкі двері в дальньому кінці коридору з гуркотом розчинилися. І побачив, як до палати наближається якась постать.

То була жінка, вдягнена в чорну шкіру. Гарна й сильна, вона мала темне, зібране в короткі шипи волосся. Рухаючись із надзвичайною легкістю, наче її ноги не торкалися землі, жінка прямувала до палати Ленґдона.

Не вагаючись ані секунди, лікар Марконі став на порозі, заступаючи їй шлях.

— Ferma! (Зупиніться!) — скомандував він, виставивши вперед долоню, наче полісмен.

Незнайомка, не вповільнюючи ходи, дістала пістолет із глушником, націлила його в груди лікареві Марконі й вистрелила чергою.

Почулося сичання пострілів.

Ленґдон із жахом дивився, як лікар Марконі незграбно позадкував до палати і, вхопившись за груди, упав додолу, а на його білому халаті розпливлися плями крові.

розділ 3

За п’ять миль від узбережжя Італії шикарна яхта під назвою «Мендаціум» завдовжки двісті тридцять сім футів йшла на двигуні, прорізаючи передранковий туман, що здіймався над легенькими й лінькуватими хвильками Адріатич- ного моря. Низький і малопомітний корпус судна був пофарбований у сірий колір гарматної бронзи, який надавав йому чітко вловимої загрозливої аури військового корабля.

Відваливши за яхту триста мільйонів американських зелених, її власник міг би пишатися тим, що вона мала всі причандали комфортабельного судна: гідро масажну ванну, кінотеатр, персональний батискаф і посадковий майданчик для гелікоптера. Однак усі ці земні блага мало цікавили власника судна, яке він отримав п’ять років тому. Він негайно позбувся більшості з них і змонтував на їхньому місці захищений шаром свинцю електронний командний центр, аналогічний до тих, які використовували в збройних силах.

Персонал оснащеної трьома закріпленими каналами супутникового зв’язку та додатковим комплексом наземних трансляційних радіостанцій керівної рубки яхти «Мендаціум» налічував майже дві дюжини людей — техніків, аналітиків й оперативних координаторів, які жили на судні, перебуваючи в постійному контакті з різними наземними центрами своєї організації.