Слава ЗСУ!

— Хто ти?

— Я ще не маю власного номера, — несміливо відповів робот. Я — робот НС-2, і в черзі я був двадцять восьмим. Ось папірець, який я маю вам передати.

— Ти сьогодні ще не був тут?

— Ні.

— Сідай. Я хочу тобі поставити кілька запитань, номере двадцять восьмий. Чи був ти в радіаційній камері Другого корпусу близько чотирьох годин тому?

— Так.

— Там була людина, котрій загрожувала небезпека?

— Так.

— Ти нічого не зробив?

— Ні.

— Через твою бездіяльність людина могла постраждати. Ти про це знаєш?

— Так. Я не міг йому допомогти. — Важко уявити, що масивна металева постать може скулитися від страху, але було саме так.

— Може, поясниш, чому ти й пальцем не поворухнув, щоб урятувати її?

— Поясню. Я, звичайно, не хотів би, щоб ви… щоб хто-небудь подумав, ніби я міг завдати шкоди господареві. О ні, то було б страшно… неймовірно.

— Будь ласка, не хвилюйся. Тебе ніхто не звинувачує. Я лише хочу знати, про що ти думав у ту мить…

— Перед тим, як це сталося, ви сказали нам, що одному з господарів загрожуватиме небезпека від вантажу, що впаде. Але щоб допомогти, нам доведеться пробратися крізь електричні дроти. Однак це мене не зупинило б, бо що таке моя смерть порівняно з безпекою господаря? Але… але мені спало на думку, що коли я загину на шляху до нього, то все одно не врятую його. Вантаж його розчавить, і я загину теж. А може, колись, якби залишився живий, я зміг би врятувати від небезпеки іншого господаря. Ви мене розумієте?

— Ти хочеш сказати, що став перед вибором: або загине людина, або загинете обоє разом. Так?

— Так. Врятувати господаря було неможливо. Його можна було вважати мертвим. А в такому разі безглуздо вбивати себе без будь-кого наказу.

Келвін покрутила в руках олівець. Вона вже чула таке пояснення, з незначними відхиленнями, двадцять сім разів. Тепер настав час поставити вирішальне запитання.

— Твої розмірковування досить переконливі. Але мені здається, що сам ти до цього не додумався б. Що ти на це скажеш?

Робот завагався:

— Ні.

— Хто ж тоді це придумав?

— Учора вночі ми розмовляли між собою, і хтось з нас подав цю ідею. Вона прозвучала переконливо.

— Хто саме? Робот задумався:

— Не знаю, хтось із нас. Вона зітхнула:

— Все.

Наступним був номер двадцять дев’ятий. Залишилося ще тридцять чотири.

Генерал-майор Келлнер також був сердитий. Ось уже тиждень, як усе на Гіпербазі завмерло, якщо не зважати на деяку роботу з паперами на допоміжних астероїдах. Близько тижня двоє провідних експертів погіршували становище своїми безплідними експериментами. А тепер вони, — принаймні ця жінка, — запропонувала неможливе. На щастя, Келлнер вважав, що зараз необачно відкрито показувати свій гнів.

Сьюзен Келвін наполягала:

— А чому б і ні? Це ж очевидно, що ситуація склалася нікудишня. Єдиний вихід, — якщо не пізно, — розділити роботів. Далі тримати їх разом не можна.

— Моя люба доктор Келвін, — голос генерала несподівано зазвучав на низьких баритонних регістрах, — я не бачу, як розмістити шістдесят три роботи порізно.

Доктор Келвін безпорадно розвела руками:

— Тоді я нічим не зараджу. Нестор-10 або імітуватиме інших роботів, або переконуватиме їх не робити того, чого сам не зможе зробити. В будь-кому разі справи кепські. Ми вступили в справжню боротьбу з цим загубленим роботом, і він перемагає. А з кожною перемогою він дедалі нахабнішає. — Вона рішуче підвелася. — Генерал Келлнер, якщо ви не розділите їх, як я прошу, я вимагатиму негайного знищення всіх шістдесяти трьох роботів.

— Вимагатимете? — Богерт сердито зиркнув на неї. — А хто вам дав право ставити подібні вимоги? Роботи залигаються там, де вони є. Я відповідаю перед дирекцією, а не ви.

— А я, — додав генерал-майор Келлнер, — відповідаю перед своїм начальством, і все це треба залагодити.

— Тоді, — спалахнула Келвін, — мені залишається тільки подати у відставку. А щоб змусити вас знищити їх, я при потребі розголошу таємницю. Не я давала дозвіл на виготовлення модифікованих роботів.

— Одне лише слово, доктор Келвін, яке б порушувало таємницю — і вас негайно заарештують, — спокійно попередив генерал

Богерт відчув, що він уже не впливає на хід подій, тож єлейно сказав:

— Та що ми як малі діти. Просто потрібен час. Я певен, що ми перехитримо робота без відставок, арештів і збитків.

Келвін розлючено повернулася до нього:

— Я проти неврівноважених роботів. Ми вже маємо одного Нестора з яскраво вираженою неврівноваженістю, ще одинадцять потенційно неврівноважених і шістдесят два звичайних роботи, які спілкувалися з неврівноваженими. Єдино надійний вихід — це їх цілковите знищення.