Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Я, робот

— Як… як…

— Раніше тут нічого цього не було, — коротко сказав Пауелл. — Стіна розсунулася, коли я увійшов.

Він їв. Банка була підігріта, до неї була прикріплена ложечка. Пахощі печених бобів наповнювали кімнату.

— Хапай банку, Майку!

Донован завагався.

— А що за меню?

— Звідки я знаю. Ти ще харчами перебираєш.

— Ні, але завжди на кораблях мені доводиться їсти боби. Ніякого тобі вибору.

Він простягнув руку і вибрав блискучу еліпсовидну банку, що плескатою формою нагадувала йому консерву лососини або ще якогось делікатесу. Він із зусиллям відкрив її.

— Боби! — крикнув Донован і потягнувся до іншої.

— Краще їж оце, хлопче. Харчі у нас лімітовані, а нам, може, доведеться залишатися тут довго, довго…

Донован сердито поставив банку на місце,

— I це все, що ми маємо? Самі боби?

— Може, й так.

— А що там на нижній полиці?

— Молоко.

— Тільки молоко? — ображено вигукнув Донован.

— Схоже, що так.

Вони набрали їжі і мовчки вийшли. Одразу за ними зсунулися рухомі частини стіни, утворивши суцільну поверхню.

Пауелл зітхнув:

— Скрізь автоматика. I тільки так. Ще ніколи в житті не доводилося бути таким безпорадним. Де туалет?

— Там, праворуч. I його тут не було тоді, коли ми дивилися.

Через п’ятнадцять хвилин вони вже сиділи в кімнаті з ілюмінатором і дивилися один на одного.

Пауелл похмуро глянув на прилад. Там усе ще було написано “Парсеки”, значилася та ж сама цифра “1 000 000”, а стрілка приладу твердо стояла на нулю.

Розмова відбувалася у найвіддаленішому адміністративному корпусі фірми “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”.

— Вони не відповідають, — втомлено сказав Альфред Ланнінг. — Ми пробували зв’язатися на всіх хвилях — і відкритим текстом, і з допомогою коду. А Мозок ще нічого не говорить?

Остання фраза була адресована доктору Келвін.

— Він нічого конкретного не каже, Альфреде, — відповіла Келвін підкреслено. — Він каже, що вони можуть почути нас… А коли я починаю натискати на нього, щоб він розповів докладно, Мозок стає… ну, він став впертим. Надії мало. Що візьмеш від упертого робота?

— Ви нам розповіли все, що знаєте, Сьюзен? — спитав Богерт.

— Ще одне. Керування кораблем Мозок повністю взяв на себе. Він цілком впевнений у безпеці випробувачів, але не вдається в подробиці. Я боюся тиснути на нього. Однак, як мені здається, центральною подією має бути міжзоряний стрибок. Мозок відверто сміється, коли я піднімаю це питання. Є й інші ознаки того, що дедалі більше виявляється його ненормальність.

Вона обвела всіх поглядом.

— Я відношу це до істерії. Я негайно припинила з ним розмови і, сподіваюсь, не завдала йому шкоди, але водночас він дав мені ключ до розгадки. Я можу зняти істерію. Дайте мені дванадцять годин. Якщо я поверну його до нормального стану, він поверне корабель назад.

Богерт, здавалося, був раптово вражений:

— Міжзоряний стрибок!

— Що сталося? — Келвін і Ланнінг вигукнули водночас.

— Мозок дав нам цифрову характеристику двигуна. Ну, скажімо… я щойно придумав дещо.

I він швидко вийшов.

Ланнінг подивився йому вслід і різко сказав, звертаючись до Келвін:

— Потурбуйтесь, щоб усе було гаразд, Сьюзен.

Через дві години Богерт енергійно доводив:

— Кажу ж вам, Ланнінг, що суть у цьому. Міжзоряний стрибок не може бути миттєвим, як швидкість світла. Життя не може існувати… матерія і енергія, як такі, не можуть існувати у викривленому просторі. Я не знаю, що це могло б бути, але суть у цьому. Це те, що вбило робота фірми “Консолідейтед”.

Донован почував себе виснаженим і мав поганий вигляд.

— Минуло лише п’ять днів?

— Тільки п’ять. Я впевнений у цьому.

Донован сумним поглядом глянув довкола.

Зірки крізь ілюмінатор здавалися знайомими, але були безмежно байдужі. Стіни корабля були холодні; лампи, що знову нещодавно спалахнули, яскраво горіли холодним світлом; стрілка приладу вперто трималася нуля; Донован усе ще не міг позбутися присмаку бобів.

— Мені потрібна ванна, — сказав він похмуро.

Пауелл метнув у нього швидким поглядом.

— Мені також потрібна, — сказав він. — Ти від скромності не помреш. Але якщо ти хочеш купатися в молоці, а не пити його…

— Зрештою, ми можемо й не пити. I все-таки, Грегу, куди заведе нас ця міжзоряна подорож?

— Ти мені скажи. Можливо, ми будемо лише рухатися. Хоч, зрештою, ми прибудемо кудись. Принаймні прибудуть наші скелети. Але чи не стане наша смерть причиною руйнування Мозку?

Донован говорив, повернувшись спиною до Грега:

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!