Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Якби

Напевно, що так, серйозно відповіла вона і знову додала те саме: Але хіба це заважає любити?

Добре, мабуть, я чогось не розумію, зітхнула я. Дозволь, я завтра сама познайомлюсь із твоїм другом ближче. Можна?

Можна.

А де він мешкає? Ти була в нього? Про це я запитала з деяким острахом, боячись почути впевнену відповідь, адже в голові попри мою волю малювалися огидні і жахливі картини зваблення дитини в лігві самотнього збоченця.

Ніка назвала адресу це був будинок за квартал від нашого і додала:

У нього на вікні стоїть порожня клітка в ній жила канарка. Потім померла. А клітка досі стоїть…

Принаймні тепер я знала, де його шукати, куди викликати міліцію.

Але зараз ніяких підстав для того я не мала.

Що ж, почекаємо…


З'їдений похапцем бутерброд робив свою справу мене почало хилити на сон, голос дівчинки долинав мов крізь вату, її фігурка розпливалася перед очима, тоншала, перетворювалась на дим. Натомість бачила обличчя Івана, потім сповнені смутку очі Томочки, відсторонену посмішку Миросика, потім знову відчувала на своєму гарячому чолі дитячу руку: «Ти така гаряча. У тебе температура?..» Голоси…

Це голос мами: «Ти така гаряча…», ні: «Вип'єте зі мною?»…

ЙОГО голос: «Я знав, що ти коли-небудь прийдеш…»

Голоси бриніли у вухах, наповзаючи один на інший.

…є така штука, в яку не вірять… Вона називається душа…

…ви коли-небудь розмовляли з Богом?

…ми спали в гамаку!!!

…хіба це заважає любити?..

Я поринула з головою в море гарячої ртуті, кожна краплина якої відскакувала від пальців, перетворюючись на купу дрібних щільних кульок.

У кожній знущально посміхався відбиток мого викривленого обличчя.

Ніко! Хочеш, я розповім, що буде з тобою? Зовсім скоро, якщо я зараз не допоможу тобі? Не буде ніяких фей, метеликів і добрих гномів! Так що гартуйся вже зараз. Вже за пару років… дай-но пригадаю дату… ти лежатимеш на підлозі загальної спальні на дванадцять ліжок побита і накрита мокрим простирадлом.

І нікому про це не розкажеш, адже розказати це розписатися у власній слабкості, краще по черзі вбити противників. Повільно і по черзі. Але тобі це не вдасться, адже тебе переведуть до іншого інтернату, потім до школи. Інтернат це фронт, де все зрозуміло одразу, школа «мирне життя», в якому важко визначити своїх ворогів.

Ще?

Буде купа стосунків. Ти завжди будеш пертися на ті проіржавілі перетинки і стрибати з них вниз головою. Потім отримаєш все, принаймні так тобі буде здаватися, візьмеш свій реванш у життя. І для тебе настане суцільне «теперішнє», без жодних сентиментів. І тобі стане тісно, адже ніхто не задоволений тим, що відбувається в «теперішньому часі». В тому даному сьогоденні, котре майже завжди здається суцільним хаосом, безладом і цілою низкою невирішених питань.

Усе теперішнє темне і миготить перед очима, як зіпсований екран телевізора. Щоденно ми намагаємось упорядкувати у своїй голові все, що відбувається, потрактувати так, як можемо і вміємо, так, як нас вчили, розікласти все по полицях. Але «по полицях» розкладається лише минуле і майбутнє. Минуле тому, що в ньому вже все відомо. Його можна прикрасити так, як хочеться. Адже хто перевірить, чи так воно було насправді? Свідків немає… Майбутнє розкладати приємніше, адже воно з царини мрій, фантазій і перспектив. У ньому ти завжди на коні і завжди приймаєш вірні рішення. Байдуже, що ніколи їх не виконуєш. Адже майбутнє в певний час стає теперішнім тим же хаосом і тією ж низкою запитань. А як бути, коли минуле стає теперішнім, але все одно ти не можеш використати в ньому набутий досвід? Аж доки станеш перед вибором: вбити цю маленьку дурепу і лишитися тут з тим, на кого так давно чекала, чи зникнути самій? Іншого вибору немає «Болівар не витримає двох»... І це вже цілком зрозуміло: тобі дано один шанс на кілька днів.

І один вибір: має лишитися хтось один. Відчуєш це шкірою, хоч ніхто тебе про це не попереджав…

Що ж мені робити, Ніко?

Посадити тебе в те авто 13 червня, і «гуд бай», а самій перескочити через твоє дорослішання? Почати все звідси? З тієї кімнати на вулиці Жовтневій, де лишилася моя душа.

Якщо я вирішу саме так, ніхто не заборонить мені розпорядитися своїм життям!

…Ніко, може, тобі краще померти?..




10 червня


…Прокинулася від власного стогону.

Подушка мокра. Я плавилась в гарячому ліжку, мов свічка. У вікно світило сонце. Кімната була вибілена його немилосердними променями.

В очах стрибали «мушки» та інтеграли, голова важка, наче кавун.

Двері кімнати ледь чутно відчинилися.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

Боодана 28.09.2021

Книга просто чудова! Чекала нового дня,
щоб продовжити читати історію☺️


anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар