Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Яром–Долиною…

Вершники Кантеміра розледачіли від радості перемоги —’і їхні коні відстали. Застряли десь. А потім заплуталися у травах за обрієм…

Але вони женуться за рештками Шагінового війська. Шагін—Герай мов чує хрипіння та іржання Кантеміро—вих румаків. Нічого, він ще почує, як передсмертно хрипітиме Кантемір—мурза, він ще побачить, як оці ру—маки, що мчать десь за обрієм по слідах решток Шагінової орди, розриватимуть на сім частин собаче тіло мерзотного Кантеміра!

Шагін—Герай та його люди мчали степом, а їхні коні вже чули пахощі річкової води і з останніх сил іржали, мовби закликаючи одне одного гнати, гнати скоріше.

Вони мчали степом, Турли ще не видно було, але річка десь була поряд — ось почнуть вони спускатися з кручі вниз, до води, до броду!

І вони справді почали спускатися вниз, мчали по нерівностях, ледь не ламаючи ніг, мчали, просяяні чистим, невтомленим, свіжозоряним небом — великим небом, що бачить усе і знає все…

Ах, якби небо сказало Шагінові, що його чекає в майбутньому! Мовчить небо! Та й ніколи ханові дивитися сьогодні на зорі. Ніколи! Не до зір лисиці, коли їй наступлять на хвіст. Не до великого неба баранові, коли його смажать на вогнищі. Не до пісень солов’єві, коли над ним завис на крилах крук!

Еге ж, мав би зараз перемогу султанський шакал Кан—темір, якби йому не допомога Баба—Алі! Не забули в Стамбулі, як чотири роки тому Шагін—Герай та Магомет—Герай дали чосу туркам. Спочатку уруси й касапчі, об’єднавши свої флоти, розгромили всю морську силу Османської імперії в Караденгізі та Мармарі, а потім Шагін—Герай разом з братом Магометом вибили всіх турків з Криму. Вибили з Криму, вибили і з інших місць. Турків тоді не важко було вибивати звідусюди. Дурні фаранги, дурні ляхи, — якби вони подбали про своє майбутнє, то чотири літа тому в Османії з Баба—Алі могли б лишитися тільки нікчемні жарини в велетенському попелищі! Після Хотинської війни, після походу Ях’ї Османська імперія була схожа на пораненого слона, що упав у яму з кіллям, — налітай, добивай, донищуй! Не налетіли, не добили, не донищили. Польський круль Сшїзмунд Ваза знов напався на козаків, не даючи їм нищити Османську імперію, та не словами ж напався, а збройно почав угамовувати їх. Фаранги воювали між собою, б’ючись за нікчемні шматенята землі, — а під боком лежав, чекаючи смерті, напівздохлий велетенський слон, — і вони не додумались, що навряд чи буде ще така нагода, як чотири роки тому!..

А слон відлежався, поволі піднявся, поволі виліз із ями, і хоч він зараз іще слабкий, проте сила прибуває, рани гояться. Баба—Алі ще не може лізти в кримські землі, де владарюють Шагін і Магомет, які не хочуть бути підданцями Османської імперії; але великий візир Османської імперії уже знайшов мерзотного шакала Кантеміра, уже допомагає йому!

О, якби не турецька допомога Кантемірові отам, за Дунаєм, — не зазнав би Шагін—Герай гіркої й ганебної поразки, не лягло б його військо під кривими турецькими шаблями Кантемірових найманців, не довелось би тікати зараз до Криму!

О, тільки б утекти, о, тільки б доскакати до Бахчисарая!..

…Попереду радісно заплюскотіла вода. Але воїни мовчали. І коні мовчали. Вони знали, що води їм зараз буде небагато, знали, що зупинки й відпочинку майже не буде…

Шагін умив на ходу розпашіле своє обличчя. Умив, проказуючи подумки слова молитви… Вони так поспішали, вони так утікали від мерзотного шакала Кантеміра, що відклали свій вечірній намаз на трохи пізніший час. Саме це й дало можливість відірватися від переслідувачів. Тепер Шагін—Герай сотворював намаз на ходу. Гріх перед Аллахом. Та ще більший буде гріх, якщо він дозволить, щоб божественний край Кирим—Адаси став знову провінцією Османської імперії.

Ріка була швидкою й широкою, але, слава Аллахові, в цьому місці, де вони переправлялися, — не глибокою. Добре було б, якби джигіти Кантеміра не знали про цей брід. Тоді би вдалося відірватися від підлого Кантеміра. Але переслідувачі, напевне ж таки, знають, де цей брід… Якби цієї ночі та вдарила гроза, якби полила злива та підняла ріку — о, тоді було б добре!

Так завше: слабкий сподівається на волю божу, а дужий — на себе самого. Так завше: Аллах дарує свою милість, але слабкий не встигає її вхопити в руки, а дужий уже заволодів нею!

Шагін—Герай і досі дивувався, як йому вдалося не втрапити в полон до мерзотного Кантеміра. Там, за Дунаєм, його воїни билися хвацько, і перемога, здавалося, була вже близько, вже Кантемірові вершники кинулися врозтіч, а Шагінові богатирі—палвани взялися наздоганяти їх, — з—за порослих кущами горбів вискочила кіннота, і Шагін—Герай, почувши вигук Амета, озирнувся. Озирнувшись, він усе збагнув одразу: пастка!

Попередня
-= 108 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!