Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Та не встиг він дати розпорядження, бо біля його шатра затупотіли копита, хтось упав і закричав:
— Гяури йдуть!
Кантемір вискочив з намету. Гяурів він не побачив. Побачив тільки переляканого вершника, якого вхопили вартові. Кінь упав і конвульсійно дриґав ногами та головою…
— Я — з—під Каяша! — закричав вершник, змучений не менше, ніж його змилений кінь. — Шайтан Дорош іде на Бахчисарай!
— Ви чому не зупинили його біля Каяша? — різко запитав Кантемір.
— Він умить знищив нашу орду. Ми не встигли вихопити шаблі з піхов, як його коні вже промчали по наших кістках!
Кантемірова шабля свиснула в повітрі. Сплюнув Кантемір, гидливо змахнув шаблею своєю, і відпустили вартові розгубленого вершника. Упало криваве шмаття на зелену траву…
— Шайтан Конецпольський! Таки не зупинив шайтана Дорошенка! — вилаявся Кантемір.
Він сподівався, що Конецпольський, вірний друг Туреччини, а отже, й його, Кантеміра, вірного васала Стамбула, не допустить, щоб Дорошенко йшов у Крим. А великий коронний гетьман Конецпольський допустив! Проґавив Конецпольський Дорошенка — і стрибонули козацькі коні через Ор—Капу, і летять тепер, мов на крилах, на Бахчисарай!
Рішення прийшло одразу. На Бахчисарай не тратитися! Залишити під столицею трьохтисячний загін під командуванням свого сина Іштерека — хай тримає Бахчисарай з Шагіном та Магометом в облозі, — а він, Кантемір—мурз а, вождь Білгородської орди, паша Ячако—ва, Силістрії й Бабадагу, пильнувач польсько—турецьких кордонів та князівств, негайно йде назустріч Дорошенкові і б’є його, як бив колись Конецпольського під Цецо—рою! Він їм покаже, хто такий Кантемір! Тільки якщо пана Станіслава Конецпольського було викуплено з полону, то з Дорошенком Кантемір зробить інакше — він не ганятиметься за грішми, він посадить козацького гетьмана на палю і милуватиметься його муками, доки той не здохне! А потім накаже порубати його тіло — ні, він сам його порубає! — і розкидати воронам—трупоїдам!
Від Кантемірового шатра в усі боки помчали вершники з одним наказом: негайно знімати облогу Бахчисарая і чекати наказу про марш на північ, назустріч Дорошенкові; наказ про марш на північ може бути будь—якої миті. Іштерекові було наказано: розосередити три тисячі своїх вояків так, щоб облога чи принаймні видимість облоги тривала! Все це треба зробити негайно!
Іштерек — молодий, плескатолиций, з чорними густими бровами, які зрослися на переніссі, малорослий, кривоногий, бо виріс верхи на коні, — вислухав батьків наказ, вищирив зуби, побажав Кантемірові успіху в боротьбі з розпроклятим гяуром Дорошенком і помчав до своїх.
Іштерек — то найталановитіший із синів Кантеміра, надія мурзи. Йому, Іштерекові, мурза Кантемір мріє передати владу перед смертю. Шкода, що життя людське таке коротке, шкода! Він, Кантемір, хотів би жити значно довше, хай не безкінечно, але принаймні кілька сторіч! Він мріє ще завоювати Москву й Варшаву і віддати їх великому хандкарові в обладу! Він, мурза Кантемір, разом зі своїм сином Іштереком міг би довершити те, чого не довершили до кінця Чінгізхан і Батий, Мехмет—Фатих і Сулейман—Кануні!..
Помчав Іштерек до своїх, з—під кінських копит тільки груддя полетіло. Дивився йому вслід Кантемір, і якимось незрозумілим передчуттям раптом ізтислося його серце, чуже будь—яким ніжностям і сантиментам…
Немолодий уже Кантемір, та дав Аллах — хвала йому! — Кантеміровому тілу силу й витривалість, а Кантеміровій душі — вічну молодість! Любить походи Кантемір, саме в походах міцнішає його тіло й молодшає душа. Джанібек—Герай, якого він, Кантемір, має посадити на бахчисарайський трон, молодший за Кантеміра, але гидко дивитися на його ніжне тіло вагітної баби! І ось отаке ніщо він, Кантемір, має посадити на трон Кримського ханства! Але що ж! Це — наказ Стамбула, не для того в Баба—Алі пишуться фірмани, щоб їх не виконувати!
… Через дві години воїнство Кантеміра, залишивши облогу Бахчисарая, рушило на північ. Коли татари залишали облогу того чи іншого міста, вони робили це, як правило, вночі. Щоб ворог не бачив їхніх коней, повернутих до нього хвостами. Кантемір же вирішив не чекати вечора і не церемонитися перед своїми нікчемними душманами.[39] Нащо ці церемонії перед тими, кого він глибоко зневажає? Не сьогодні—взавтра і Магомет—Герай, і Шагін—Герай опиняться в його руках — і то їм дуже—дуже поталанить, якщо великий візир Устреб—паша відправить їх досиджувати в кандійському зіндані[40] те, що вони не досиділи раніше!..
А тим часом — нехай постереже їх Іштерек!
Кантемір не знав, про що говорили між собою Акрам—баші й Шагін—Герай, коли з мурів Бахчисарая дивилися на відступ Кантемірового воїнства. З мурів це мало вигляд вельми переконливий…
