Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Яром–Долиною…

Брацлавський хорунжий розумів, що сподіватися на короля — то марна справа. Сигізмунд далеко, до того ж, для таких справ треба скликати сейм. Польща й Османська імперія зв’язані мирною угодою, отже, той, хто перший вистрілить, той і порушить цей договір. А гетьман Дорошенко попереджав — у нього щодо цього були точні, перевірені дані! — що турки будуть лізти без жодного пострілу, вони шукатимуть дірки в кордоні, а коли вже опиняться на слов’янській землі, то йти звідти не захочуть, — і, отже, доведеться застосовувати силу. А сила — то привід для війни! А в війні на півдні Річ Посполита була не зацікавлена, у неї був клопіт на півночі!

Білий кінь гарцював під паном хорунжим, кінні й піші жовніри непоспішливо йшли тугим весняним шляхом (ще куряви нема, а дорога майже суха й тверда, пружна й весела!), — а пан Стефан усе видивлявся: коли ж то на обрії з’являться козаки!.. Козаків усе не було й не було, хоч назвати їх людьми неточними гріх. Онде їхній гетьман у своєму останньому листі—пораді (наказів польському хорунжому, регіментарові казенного війська він писати не міг) повідомив навіть не тільки день, а й навіть годину, коли турки підійдуть до Бугу з наміром форсувати його й перейти на Брацлавщину. Той день — сьогоднішній, а та година має настати через дві години!..

Але ж де в дябла козаки?!

Щоправда, в листі гетьмана щодо козаків було сказано, що вони прибудуть вчасно, але не вказано було ні місяця, ні часу, — таж пан Стефан Хмелецький вважав, що оті двадцять козацьких сотень мусять з’явитися або ж уранці цього дня, або принаймні перед стрічею з турками, аби вороги християнської віри бачили перед собою велику силу під знаменами польського короля.

Козаків не було й не було…


Капітан—баші Бекір був теж на білому коні. Весна хвилювала його, і він подумки поповнював гарем українками та молдаванками. Ще позавчора він сказав про це своєму найголовнішому заступникові і водночас харем—агаси Надиру. Вже вчора Надир сказав, що має кілька вельми спокусливих красунь, привезених йому з дальніх молдавських та українських сіл… Треба було б потішити око лицезрінням їхніх принад, проте Бекір вирішив відкласти цю всю радість на сьогодні, коли його військо перейде Буг.

Цей день має настати сьогодні.

Бекір виїхав на гору, звідти добре виднівся Буг аж до обрію. Красива земля, простора земля, Бекір. Він дивився зараз на простір, іцо розстелявся перед ним, і бачив, як йому, цьому просторові, не вистачає організуючого начала — саме отієї домінанти, яка надасть йому осмисленої, а не стихійної краси. Цією домінантою має бути майбутня фортеця Амурат—Кермен. План її будівництва було знайдено в паперах загиблого чотири роки тому мімара Муси, що зводив велетенську мечеть Османіє (але, на жаль, не встиг!). І от тепер можна буде здійснити архітектурну мрію мімара Муси й на його батьківщині — адже в Османській імперії відомо, що мімар родом з України, що вчився він в Київській академії, а потім у математика, мімара і звіздаря Атанасія Слабошпицького, чия книга згоріла разом з будинком архітектора. І тільки невеличкі фрагменти з цієї книги залишилися в паперах Муси, і ці фрагменти свідчать про надзвичайно високі осяяння гяурського мудреця…

Білий кінь Бекіра стояв спокійно. Так само спокійно стояли коні й офіцерів Бекіра, які згрудилися біля свого начальника і чекали на його вказівки. Нараз один із офіцерів щось здивовано мовив своєму сусідові і тут же приклався до зірної труби.

Бекір побачив, як із балки виринуло кілька воїнів на конях. Попереду гарцював на коні якийсь значний офіцер Речі Посполитої, з ним їхало кілька офіцерів і прапороносець.

«Ну, якщо їх кілька, то на їхні протести можна й не зважати», — подумав Бекір. Він обернувся до своїх офіцерів і віддав наказ.

— Негайно — бігом — до ріки! І — вбрід, без зупинки!

Тут же кілька офіцерів помчало до колон, що зміїлися позаду й попереду. На ходу вони вимахували руками — і ті, що йшли на чолі колон, наказ зрозуміли правильно: все турецьке військо перейшло з пішого, неквапливого, впевненого кроку на біг… Ось вони, ось досягнуть берега — і закипить, заіскрить хвилями Буг!

А з долини по той бік Бугу все виходило й виходило польське військо, і вже видно було, що тих вояків чимало, і вже видко було, цю намір у них один: стати при переправі і зустріти армію Бекіра—баші.

Але поляків усе одно було значно менше, ніж турків. Поляки тягли за собою гармати — ну, що ж, але ж у Бекіра тих гармат іще більше. Зараз його військо перебреде Буг і змете отих лялькових жовнірів! Бажано буде взяти їх усіх у полон, щоб жоден не вирвався до їхнього короля, який тут же почне галасувати про порушення мирного договору! А коли поляки оговтаються, фортеця вже стоятиме. Бекір віддасть полякам полонених — і круль Ляхистану вгамується, заспокоїться. А у фортеці стоятиме двотисячний гарнізон яничар — і хай тоді посуне сюди навіть двадцятитисячне військо!

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!