Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Яром–Долиною…

Дорошенко розумів, що цей напад переслідував кілька цілей. Це була далекоглядна інтрига турків і Конецпольського, спрямована на те, щоб посварити козаків з Кримом. Адже татари не йшли на Польщу, а йшли на Україну, і воювати з ними довелося передусім козакам — і вже потім польському війську. Про те, що татари пішли на Україну не з власного бажання, а за наполяганням Стамбула, повідомив Шагін—Герай. Хан Магомет—Герай очолив похід великої орди на Поділля й Галичину, а Шагін—Герай, найкращий полководець Криму, відмовився від керівництва походом і переслав Конецпольському султанський фірман, де чорним по білому було написано:

«Наказуємо здійснити напад на Польщу…»

Власне, Дорошенко знав про хитру дипломатичну гру з донесень агента Йова Борецького у Стамбулі. З донесень поставала досить непроста картина. Шведам потрібно було, щоб Польща воювала на два фронти, на двох морях — Чорному та Балтійському. Тоді шведам було б легше перемогти Річ Посполиту. Туреччина ж, розбита у Хотинській війні, а потім у морських битвах на Чорному морі, не мала сили в ці роки нападати на державу Сигізмунда Третього. Вона могла напасти тільки силами Криму. А Кримське ханство не хотіло більше бути маріонеткою Османської імперії! І от знадобилося чимало зусиль чималої кількості дипломатів та шпигунів, щоб підштовхнути Магомета—Герая на цей похід. Тут діяли сили Іспанії, діяли агенти Відня, добре знали про ці справи посли інших держав. Тут же діяв і відомий шпигун Кемаль Сус, один з найталановитіших агентів таємної дефтерхани Баба—Алі!..

Кемаль Сус, сигнали про діяльність якого дійшли до Дорошенка, був той самий Реньєро Гаспареоне, який силкувався свого часу зірвати похід Ях’ї — Олександра Чорногорського — на Османську імперію і який утрапив до рук керівника козацької розвідки Петра Скрипника. Здавалось би, на цьому й закінчилася кар’єра шпигуна, — але ні! Незрівнянний жмикрут, син шайтана і змії сеньйор Реньєро Гаспареоне урятувався й цього разу. Утрапивши до міцних рук Петра Скрипника, Реньєро Гаспареоне не малював у темниці морських хвиль та корабля, на якому, кажуть, козаки—характерники втікали з неволі по воді; не малював він і коня баского, на якому ті ж характерники вискакували з хурдиги і мчали додому широкими степами і глибокими байраками; він і крил собі не приробляв, щоб на них летіти попід хмарами від заслуженої кари, — але ж викрутився все одно. Він, власне, і в темниці гаразд не посидів, і на дибі скільки треба не повисів, і канчуків на спині вдосталь не скуштував, і рук йому не викручували, і приску в чоботи йому не сипали, — а треба б, ой, як треба б було!.. Утрапивши до рук Петра, сеньйор Гаспареоне сказав: «Усе, що належиться гобі про мене знати, ти вже знаєш і так! Навіщо тобі знати більше?! Багато знатимеш — рано зістаришся, Авди—торе, а в тебе молода жінка!» — «А таки знатиму!» — мовив Петро. — «Хвалив хвалько колись, а зараз знов хизується… Ти ж розумний чоловік, Авдиторе, і знаєш, що в мене друзів та заступників ще більше, ніж ворогів… Навіщо тобі зайвий клопіт? Відпусти мене, козаче, на цей раз ти переміг, — але ж життя не з одних перемог іскла—дається!..»

У Києві сеньйора Гаспареоне було посаджено до міської темниці, а через кілька днів увірвався туди разом зі своїми розбишаками сам коронний стражник Самійло Лящ. В’язничну сторожу було пов’язано і загнано в порожні камери, де й замкнено, а з в’язнів було забрано саме отого, якого наказано було пильнувати якнайбільше — хитромудрого турка Кемаля Суса (він же — неменш хитромудрий італієць Реньєро Гаспареоне). Коли зв’язаний начальник охорони, виштовхнувши язиком ганчірку, якою йому заткали рота, закричав: «Не маєш права! То є тяжко великий злочинець!» — Лящ зареготався і сказав: «Цить! Маю розказ од самого коронного гетьмана!» — «Покажи!» — вигукнув старий тюремник, який добре розумів, що буде йому непереливки за те, що не встеріг такого злочинця. «Не перед твоїми поганими очима розгортати гетьманів пергамен!» Та й на цьому — все!

Чи був той папір, чи ні, — ніхто того не знав, а Ляща на спит не потягнеш, на дибу не почепиш — то такий, що й увесь Київ догори ногами поставить зі своїми розбишаками, а зробить усе так, як йому забагнеться. Втрапив би він на Січ — там би з нього весь отой кураж хлопці давно б вибили разом з зайвими клепками, — а в Києві — не те. У Києві навіть наближені митрополита, а в Каневі навіть сам гетьман Дорошенко закликають до лояльності, до послуху, хоч на думці в них інше, і це всі знають. Та от же поки що не наважуються, бо певності після Куруківсь—кої перемоги все одно не мають, іти на одверту боротьбу з королівською владою — та ще й під час війни зі шведами! — не хочуть, нема бажання плямувати себе всілякими ребеліянтськими штуками, повстаннями та заколотами… Петро Скрипник точно довідався, що наказ звільнити сеньйора Гаспареона йшов від Конецпольського, який вів подвійну гру і проти Криму, і проти України і робив усе для подальшого зближення Речі Посполитої з Османською імперією… Як би там не було, а племінник єхидни й шакала сеньйор Реньєро Гаспареоне — тю—тю! — повіявся в напрямку, відомому тільки йому самому та тому шайтанові, чиїм виплодком він за правом найпідлішого й найпідступнішого був від самого свого нечистого зачаття…

Попередня
-= 98 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!