Слава ЗСУ!

— Ой ти, господи, от уже не ждав, не гадав! — радісно скрикнув Іван.— За таку новину, не гріх і по чарці випити. Наливай же, кумо!

— Атож, зараз! — молодичка налила повний погарик горілки й, поставивши його на тарілку, піднесла Кармелю-кові, кокетливо вклоняючись.

— Не годиться, кумо... вже після хреста! —спробував був відмовитися Кармелюк, але кума тільки махнула рукою.

— До хреста тільки й кумитися, пане,— підморгнула вона,—а подорожній людині... з дороги... це мов ліки. Ій-богу! Випий же з моїх рук, куме! — додала вона й знову вклонилася, опустивши очі додолу.

— Хіба що з твоїх рук,— неохоче погодився Кармелюк.— Та й ручки ж у вас, кумо, наче в панянки: білі та пухкенькі, мов палянички.

При цих словах Кармелюка молодиця густо зашарілась і мало не впустила тарілки.

— Ну й кум! — промовила вона з силуваною усмішкою.—Моторний, засоромив мене так, що мало й тарілки не розбила. Чоловік шкодує, до чорної роботи не допускає, от і руки білі, — пояснила вона.

— Виходить, того варта. Якби й мені така, то я б, як у пісні співається,-— підморгнув Кархмелюк,— «цілував би, милував, ще й до печі куховарочку найняв!»

— ІІу, та й жартівливий же кум, з вами й кумувати страшно,— засміялася молодичка, повела плечем і, обернувшись до господаря, дала і йому чарку.

Кармелюк сів на лаві й знову взявся за голову... Голова починала дужче боліти, і, незважаючи на всі його зусилля, думки якось дивно плуталися, немов щось каламутне пливло в голові.

— Слухай, куме,— сказав він уголос,— а внеси лишень кухоль води, чогось мені марудно... Голова крутиться.

— Та це баба начадила тут: цілу ніч окріп гріла. Я відчиню двері, миттю пройде,— новий Кармелюків кум прочинив двері, і в хату влетів струмінь свіжого повітря.'

— Его ж, мабуть, справді вчадів...— погодився й Кар-мелюк, зрадівши такому природному пояснению своєї дивної слабості.

— А ви, паночку, роздягніться, скиньте бекешу, воно зараз і одійде! — заметушилася коло Кармелюка молодичка.

— Правда, правда,—підтримав її й кум,—коли вчадієш, то перше діло — свобода, а ми тут покладемо всі панські речі.

— Гаразд,— погодився Кармелюк. Він справді почав відчувати духоту. Бекеша ніби душила його, і кров стукала в скроні.

Кум і кума кинулися допомагати дорогому гостеві. Кармелюк скинув бекешу й валянці і хотів був зостатися в чумарці, але молодиця запротестувала.

— А пояс, паночку? — защебетала вона.— Ой-ой, та тут ще й пістолі, а в лих по півпуда ваги, їй-богу! Та й страшні які! Скиньте ви все, паночку, та й чумарку розстебніть.., Так воно ліпше буде й від голови одляже.

• Піддаючись її щебетанню й бажанню полегшити вагу та біль голови, Кармелюк скинув пояс і пістолі й розстебнув поли чумарки. Молодиця поклала коло нього охайно всі речі. І справді, він відчув себе ніби трохи краще: але, глибоко зітхнувши разів зо три, він все-таки нагадав новому кумові:

— А ти, брате, біжи ж скоріше до попа, я ж поспішаю.

— Зараз, зараз! — похопився господар і, взявши шапку, подався з хати.

Кума тим часом підсіла до Кармелюка й заворкотіла коло нього. Вона пригощала його то тим, то тим, пересипала свою мову жартами й примовками, не скупилась і підморгувати й, незважаючи на відмовляння Кармелюка, таки присилувала його випити ще одиц погарик.

— Та з вами, кумо, й сидіти страшно,— усміхнувся Кармелюк і дуже похитнувся набік...— Так начастуєте, що й дитину впустимо,

— Нічого, добрі люди допоможуть! Таке свято господь раз на рік дає, а такого кума,— може, раз на все життя! — Вона лукаво новела бровою, засміялася дрібним смішком і затулилася вишиваним рукавом сорочки.

Кармелюк уже не заперечував,— він дозволив налити со

бі ще один погарик. Голова його помітно важчала, а на душі яснішало... І горе, й туга відходили кудись далеко... І хоч ноги його стали важкі, свинцеві, але в душі з’явилася якась легкість і безпричинна веселість. Він уже не думав про те, що треба поспішати; йому приємно було сидіти тут у теплі, не рухатись і не думати ні про що.

Минуло дуже небагато часу, чи Кармелюкові так здалося завдяки веселій співрозмовниці, як двері знову відчинилися, і до хати знову ввійшов господар в супроводі двох кремезних селян.

— А ось, пане куме, ще куми! — весело звернувся він до Кармелюка.— Як довідалися, що такого поважного кума мені бог послав, то півсела захотіло породичатися!

— Будьте здорові, люди добрі! — привітав Кармелюк тих, що ввійшли.

— З святим празником, паночку,— відповіли куми, низько вклоняючись і скидаючи шапки й свитки.