Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

Вночі в лісі краще зажмурювати очі,— відповіла господиня.

— Та ми позатикаємо баньки, а то й шматок не в рот, а в ніс тицяєш,— відповів солдат і, підвівшись з місця, почав. опускати на вікна позакачувані солом’яні матки.

Господиня оглянулася, прислухалась, роздмухала в печі вогник і засвітила каганця. Кволе світло полилося від нього й червонястими плямами лягло на стелі й на оголених аж до дранки задимлених стінах.

Від шинквасу, столів, од печі й сволока розповзлися в усі боки чорні рухливі тіні й наповнили непривабну пустку похмурим трепетом.

Усім стало ще моторошніше.

— Ну й часи! — заговорив після третьої чарки брюнет.— Хоч лягай і здихай... То, бувало, надіялися на батька Кармелюка, що приборкає панів, укоротить їм руки.., І справді, трохи живилися то тим, то сим... та й од пана отамана перепадало, а тепер, як його, сердешного, забрали, то пани ще гірше знущатися стали, та й од лісної волі кривда... Виходить, з двох боків шкуру деруть, хоч лягай та здихай!

.*«■ Ох, правда! — зітхнув Андрій і потупився.

—* То було за батька до нашого брата жаль був, а тепер свій свого грабує,— діймав когось брюнет.

Заступника немає! зітхнув білявий.

— Поспішайте, поспішайте, голубчики!—заметушилася господиня, намагаючись перервати неприємне розбазікуван-

ня гостя.—Я ж замикаюся наглухо і вночі нікого не пускаю до хати. ■ '

— Коли ж не хочу,—засміявся п’яний.— А щодо батька, то це брехня,— провадив він, пробуючи звестися на ноги.#-Ніхто його не взяв і не візьме... правду кажу! Бо — трах'**-і всі, як груші посипляться. Трісь — і немає кайданів!

— Еге ж, еге! « похопилася господиня.—Він тут, я сама чула... та й штуку встругне іноді не хто інший, як тільки він!

— Ого-го!.. Ще й яку штуку! — п’яний підвівся нарешті на ноги, вхопившись рукою за стіну.— Дається навмисне в руки,— закують його: кайдани, ланцюги, колодки... а він сміється.. Гульк, а вони закували колоду, а його й пальцем не зачепили, бодай я навіть не понюхав горілки, якщо неправда... А то от сяде на підлозі в тюрмі... І аби тільки грудка крейди,—намалює човна — і ф’ю-ф’ю! Так і винесеться на хвилі... от що, а не то що!

Характерник! — підтвердила господиня.

— Ох, коли б так! — зітхнув Андрій.

— Побачиш... проявиться,— кивнув головою певний у чаклунстві Кармелюка селянин,— тільки збореться на силах і проявиться, аякже! І таких от негідників, котрі, значить, і свого брата... Гм!.. Або таких гадюк, які бувають шинкарі...

— Геть! — схопилася в запалі Уляна?

Але солдат стримав її. ч - ■

— Облиш, кумо, п’яний. А виряди краще всіх за фронт,— діло є.

— Ну, чорт із ним! — облишила вона.— А тільки ось що,

добрі люди; підкріпилися, чим бог^послав, і по сій мові бувайте здорові! ^ *

— Авжеж, час, пора кожному в своє лігво! — крекнувши, підвівся Дмитро разом з Андрієм. За ними почали хреститися й дякувати господині голодранці селяни, а п’яний заметушився по хаті, безнадійно розшукуючи свою шапку.

— Дай-но лишень я допоможу тобі, пане-брате! — люб’язно сказав Андрій, підійшовши до нього.

А в цей час у сінях почувся якийсь підозрілий шерех: хтось увійшов туди і навпомацки шукав двері.

Всі переглянулись.

-т- От принесла лиха година! — буркнув солдат.

Уляна кинулась була замкнути двері на засув, але було пізно: на порозі вже стояв згорблений дід із сивою бородою і в жебрацькому лахмітті; в руках у нього був довгий кий, а за плечима теліпалася торба. Спершу можна було подумати, що то прочанин.

— Слава богу! — промовив старечим голосом подорожній, низько вклоняючись і шукаючи очима ікони, немовби хотів перехреститися.

— Навіки слава! — відповіла невдоволеним голосом Уляна.

Подорожній, не звикши до темряви, нічого ще поки що не бачив і стояв коло дверей, протираючи очі.

— Іменем Христа, пана Ісуса, прошу притулку,—* вклонився він знову Уляні й одразу притих, немов побачив у ній щось дивне.

— Що бог послав, діду, прийміть, а ночувати в мене ніде,— відповіла господиня сухо й дала жебракові скибку паляниці.

— Нехай бог вам, папі, відплатить,— зітхнув дід,— а мені б спочити хоч годиночку... Я з курми встану... А тепер от просто ступити не можу,— так підбив ноги й намучився в довгій дорозі.

— Рада б, та не можу,— розвела руками господиня.

— Та мені хоч би під лавою отут,— обернувся подорожній назад і зустрівся поглядом з Дмитром.

На обличчі його мигнув подіїв, він подався на ступінь уперед і тихо скрикнув: але ту ж мить схаменувся й знітився, похилившись па кий.

Попередня
-= 109 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар