Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

*— Засунув він мені на прощання до кишені той пістоль, котрий відьма держала, й каже: «На згадку від моєї красуні!» — і, побажавши всього доброго, замкнув наді мною ляду.,. Зостався я сам у темряві... Почала мене трясти лихоманка... Мабуть, од сирості.:. Сидів я, сидів... і мене охопила туга... нестерпна... серце болісно стислося... холодний піт виступив па чолі... чуб став сторч... Я почав озиратися навкруги і помітив, що в одному кутку погреба лежала драбина; ту, по якій мене спустили вниз, відьма забрала, а про цю, мабуть, забули. Протягом цілого дня я прислухався,— вгорі було тихо, жоден звук не долітав до мене, хоч і в ляді, і кругом неї були чималі щілини. Довго я перевіряв усе це і почав, нарешті, переконуватися, що мене покинули в глухій, нежилій корчмі самого... Від цього я й зрадів, і перелякався... Я приставив драбину, нечутно виліз до ляди й почав прислухатися: ні єдиного звуку,— тільки часом цвірінькали десь дуже близько, мало не над лядою, горобці... Це мене ще більше впевнило, що людей у корчмі не було. Тоді я почав оглядати щілини в ляді й помаленьку смикати; виявилося, що вона була не на замку, а па клямці. Одчинити її було легко... Я хотів був зразу ж скористатися свободою, але побоявся: міг бути десь поблизу вартовий!.. З страшенним нетерпінням став я ждати вечора... і от, нарешті, щілина потемніла... Через півгодини я вже був у сінях корчми. З жахом я оглянувся: було безлюдно, але якась тінь шаснула в двір... мені здалося — собака... Думаю: почне гавкати, і мене накриють; але я намацав пістоля і в думці подякував відьмі... Нарешті, коли вже зовсім згасла зоря, я виповз на дорогу... Ліс чорнів... похмурий, понурий... страшні кошлаті тіні насувалися з усіх боків, і здавалося, що в безпросвітній темряві горіли скрізь якісь диявольські очі, горіли, кружляли й налітали на мене вогняними колами; я перейшов дорогу й кинувся бігти... гілляки мене стьобали, затримували... рвали одяг... але я, стискуючи в руках пістоля, сміливо йшов уперед і вперед... Виплив місяць... Ліс осяявся таємничим світлом... гонитви не було... пішли впереміж галявини... я їх перебігав... і, нарешті, натрапив на якусь дорогу й на хлопа на возі... Від нього я довідався, що близько Літин... Я звелів йому везти мене скоріше до міста, пообіцявши добру плату... котру й попрошу в пана судді.

Суддя був похмурий, як хмара, і нічого не відповів своє-.

му гостеві, ніби не дочув його слів, але Янчевський поспішив сказати:

— Мій гаманець теж до твоїх послуг... Але пробач мені, мій друже... а в твоїй розповіді багато, знаєш... того, що породжує налякана фантазія, а правдивого неначе мало... Ця вишукана ввічливість і при ввічливості — твоя поступливість... Потім, знаєш, отой погріб... Сам оддаєш гроші...

— Та пістоль же коло скроні! Ціз ж не жарт, зрозумій! — скрикнув ображений Хойнацький.

— І це все тобі могло примаритися!..

— Примаритися? Та ось він у кишені! Дивись! — І Хойнацький вихопив з кишені довгий шматок... сухої ковбаси.

В перілу мить усі навіть шарахнулись убік, але, придивившись, вибухнули несамовитим реготом. Хойнацький сам, глянувши на цю зброю, занімів і, розкривши рота, стояв правцем. Його комічна постать з простягнутою ковбасою викликала гомеричний регіт; сам суддя, забувши свій похмурий настрій, ледве міг утримати руками черево, яке аж коливалося від реготу.

— Панове! Я збережу цей знаменитий шматок ковбаси,— урочисто промовив Демосфен, взявши з руки приятеля «зброю», яка його налякала.— Я збережу його і прикріплю на пам’ятнику сього мужа, як символ безстрашності й доблесті героя...

— Що ж тут... ніч... розбійники... ножі... рушниці...— плутався зніяковілий Віцент.

— Та чого ви смієтеся! — заступилася за свого гостя Агата.— У таких бувальцях кожен би з нас перелякався не те що ковбаси, але й дулі... За здоров’я пана Віцента; втік же від таких лиходіїв, щоб нам сповістити,— так за його хоробрість!'— піднесла келиха суддиха.

— Нєх жиє! — крикнули всі жваво й почали цокатися із збентеженим паном Хойнацьким.

— Але чи багато було в пана грошей? — спитав суддя з потаємною метою з’ясувати щімливе питання, яке його діймало; він увесь час сидів, як на голках, ждучи з хвилини на хвилину, що Хойнацький заговорить про його розписку, але той мовчав, і суддя почав заспокоюватися на тому, що епізод з розпискою не має ніякого зв’язку з Кармелюком, а все-таки йому хотілося в тому впевнитися...

— Грошей у гаманці, який я віддав Кармелюкові, майже не було,— сумно відповів Хойнацький.— Але там був,.. Ага! — згадав він про щось тривожно.— Я й забув... Це найважливіше, що примусило мене поспішити сюди... Бога ради, благаю, пане суддя, не платити нікому по тому доку-менту, котрий ти видав мені на ті десять тисяч злотих, які ти в мене позичив.

Попередня
-= 137 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар