Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

— Та й те, батьку,— додав старий,— коли рушили ми з панського двору в дорогу, я помітив, що на всіх не тільки хлопах, а й па командах поверх іншого одягу надіті були чорні свити й зелені пояси.

Зла усмішка скривила Кармелюкові губи.

— Добре придумав, диявол,— поспішив він,— але чекайте, чекайте! Це нам може піти й на руку. Атож! Бачите,— провадив він далі вже спокійніше,— нам треба тільки добути їхній одяг, прорвати цеп, що оточив ліс, і тоді ми на волі... Ну, я беру це на себе, і якщо ви все виконаєте, як я вам скажу,— ми окапловушимо Янчевського, чуєте,— окаплову-шимо найгіршого диявола, а вкупі з ним і всіх панів.

— Кажи, батьку, скоріше,— нетерпляче попросили слухачі.

— Я одягнуся старим селянином,— дід дасть мені шапку й свитку,— візьму в’язку дров на плечі й піду на узлісся...

— Святий боже! Просто катам у руки! — скрикнула Уляна.

— Ми й так у їхніх руках,— холодно спинив її Кармелюк.— Я піду до степу... Янчевський стереже, мабуть, на найнебезпечніпіому місці — на просіці... Дасть бог, не впізнають...

— Як не впізнають? — гаряче заперечила Уляна.— Ти стільки разів їх дурив, що вони в кожному справжньому дідові, та й не тільки дідові, а й бабі тепер підозріватимуть Кармелюка...

— Воно так,—чухав потилицю отаман.—Я останнього разу був у них дідом, ну а все ж таки треба зважитись, інакше — скрут.

— Якщо ризикувати треба й панів дурити, то підеш до

них не ти, а я! — сміливо скрикнула Уляна. :

— Ти? Що тобі на думку спало?

Кармелюк видививсь на неї.

— Тебе зараз же схоплять, як мою спільницю. Янчевський же бачив, що його дворецького вбила жінка, котра зі мною поруч ішла.

— Так, бачив; там була жінка, а тут піде хлопець! Вислухай мене, отамане, часу мало... від цього залежить усе. Пани знають, що ти можеш перекинутися й дідом, і ксьондзом, і магнатом; але щоб ти міг перекинутися в малого хлопця — цьому не повірить ніхто. Коли я одрубаю свої коси й надіну штани та свитку, побачиш,— здаватимусь малим хлопчиком, і ніхто по запідозрить, щоб таке сопля могло бути у ватазі Кармелюка.

— Молодиця каже правду,— зауважив старий,— так буде певніше.

— їй-богу! — докинув і Явтух.

— Ні! — заперечив Кармелюк.— Не буде того; там кожної хвилини небезпека... Смерть... Вона не зуміє викрутитись... проговориться... Я не пущу тебе.

— Іване! — суворо перебила його Уляна.— Пам’ятаєш нашу умову: з тобою і в вогонь і в воду! Не стримуй же мене: я не з полохливих... Невже ти думаєш, що коли вопи піймають тебе, то помилують мене? Однаково,— всіх, а особливо мене, ждуть катування й смерть, роби ж так, як певніше й краще. А за мене не бійся. Я справлюся! Заманю... От побачиш!

— Та подумай ще, пане отамане, й те, що в цьому й для неї самої єдина можливість урятуватися від пекла,— то не борони ж! — порадив дід.

Після недовгої суперечки Кармелюк мусив погодитися.

Коли Уляна відійшла в гущину й потім вернулася в дідовому одязі, всі мимоволі ахнули; так вона помолоділа, зменшилася ростом. Тепер їй не можна було дати на вигляд більше тринадцяти років. Широка свитка, підперезана поясом, і брудні, порвані штани, закочені до колін, маленькі, засмаглі ноги — всё це надавало їй вигляду бідного хлопчика в батьківськім одязі.

— От тільки коси; рубай скоріш, Іване,— стріпнула вона головою, і по плечах її розсипалися чорні, як смола, хвилясті й довгі пасма.

— Поклади голову на пеньок! — скомандував Кармелюк.

Уляна нахилила голову й зібрала всі коси в густий

жмут; Кармелюк махнув кинджалом, і вмить довгі коси відокремилися від Уляниної голови. Вона схопилася на ноги й труснула головою; чорні кучері безладно розсипалися круг

її обличчя; тепер вона ще дужче скидалася на ......юго

шибеника.

— Ну, все,— промовила вона, насунувши на лоб порвану дідову шапку.— Прощайте.

—* Чекай-но,— на хвилину спинив її Кармелюк, міцно притиснувши до грудей, і промовив одривчасто: — Пам’ятай і стережись!

— Не бійся. Якщо вивернусь, то й себе і вас урятую, а якщо ускочу, то живою в руки не дамся!

— Орлице моя! — знову обняв її отаман.— Слухай же уважно, як і чим їх одурити; ми без тебе теж їм приготуємо пастку й добудемо одяг нагоничів.— І він почав квапливо й тихо викладати їй свій план, а потім вакінчив: — Коли пощастить, то зразу ж біжи в Гайдамацький ліс, а наш знак — крик пугача.

— Будь спокійний, усе виконаю... Ну, прощай! — Уляна похапцем обняла Кармелюка, взяла собі на плечі в’язку сушняку, яку вже приготував Михайло, і зиикЛа в лісовій гущавині.

Попередня
-= 150 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар