Слава ЗСУ!

Ця думка дала силу Уляні. З гарячковою швидкістю заходилася вона обдумувати своє становище й шукати з нього найкращого виходу.

Отже, щоб повернути любов Кармелюка, їй залишався тільки один спосіб — знайти й знищити суперницю. Але як знайти її? Звичайно, Кармелюк не проговориться перед нею, від нього вона не вивідає нічого, та вона може довідатись дещо від Андрія: вій простий, його не важко піддурити, і він же буває з отаманом нёодлучно скрізь. Та щоб удалося все це, треба передусім приспати будь-яку підозру, треба прикинутися веселою, сповненою любові. Так, це передусім.

Уляна ні₍е раз перебрала в голові всі думки й знову зупинилася на останній.

.Важко підвелася вона з землі, поправила па собі одяг і коси, що вибилися з-під очіпка, і втомленою ходою попростувала до табору.

За цей час вона геть змарніла, і якби хто заглянув у темну глибину її очей, то зрозумів би, яку безодню горя й злості несла в собі ця жінка попри свій спокійний вигляд.

В таборі настало тимчасове затишшя.

Кармелюк мовчав і йшов од своїх товаришів,— таке завжди бувало з ним, коли він обдумував якийсь особливо хитрий план. Розбійники поки що спокійно спочивали, нетерпляче й з цікавістю чекаючи — що то придумав отаман, щоб урятувати Явтуха.

Для розвідок Уляні час був якнайзручніший. Хитро й обережно заходилася вона випитувати в Андрія. Та, крім нападу на дім маршалка, Андрій не розповів Уляні жодного епізоду з Кармелюкового минулого, в якому б жінки брали більш чи менш помітну роль. Він згадав про те, як отаман нагородив одну польську панну, котра чудово протанцювала перед ним на шляху мазурку, а потім одшмагав її матінку, бо та, всупереч його наказу, розповіла всім органам влади про свою зустріч з Кармелюком, і ще кілька таких жартів отамана. Та все це було не те, чого шукала Уляна.

Після двох-трьох таких марних розмов їй довелося переконатися в тому, що від Андрія вона нічого не довідається, бо й вій у простоті своїй, мабуть, не знає нічого.

Треба було щось робити самій. Але що? Від кого довідатись? Яким чином можна було взнати, хто «вона»?

«Хто вона?» — це фатальне питання мучило Уляну день і ніч. За два дні вона схудла, постаріла; дарма що буцімто заспокоїлася, в очах її спалахував недобрий вогонь і вся вона ніби горіла від муки, нестерпних ревнощів і ображеної любові.

Як тільки їй траплялося зостатися самій, мозок її зараз же починала свердлити та ж болісна й пекуча думка: «Хто вона?»

Перебираючи в пам’яті всі найменші подробиці їхнього життя й намагаючись з’ясувати собі, з якого часу Кармелюк почав холодніше ставитися до неї, Уляна згадала про лист, котрий Кармелюк одержав. Цей маленький епізод нараз освітлив і згуртував усі її думки. Саме відтоді отаман по-холоднішав до неї, як одержав отого листа. Він був від жінки, від коханої жінки! Вона тоді одразу збагнула це, і тільки потім Кармелюк якось розвіяв її думку, сплівши якесь пояснення, але то була брехня. Вона й тоді* відчувала це, а тепер знає вже напевне: лист був од жінки! І то була жінка, яку він знав раніше, бо від часу його втечі з тюрми він не розлучався з нею, з Уляною, і на один день!

Та невідома коханка, напевне, довідалася, що Кармелюк повернувся, й написала йому листа, а в листі, мабуть, кликала його до себе. Написала листа!.. Виходить, то була не проста жінка, а п исьмен па, отже — папі... Зробивш и такий висновок, Уляна відразу згадала розмову Дмитра з Андрієм, і ці два факти з’єдналися в один неминучий висновок: листа написала дружина маршалка.

Уляна вся здригнулася при цьому несподіваному відкритті: дружина маршалка, пишна красуня... О, то була страшна суперниця!

Та через кілька хвилин цей висновок, що спершу був такий незаперечний, почав здаватися їй трохи сумнівним. Невже ж дружина маршалка могла любити й тепер Кармелюка, довідавшись, що він — не граф, а простий розбійник? ї як же вона, кохаючи його, поїхала на облаву, на якій мали ловити його? З другого боку, листа ж він одержав якраз після облави,— вона побачила його, впізнала й от написала листа,, в якому кликала його до себе. Так, так!.. Уляна невиразно пригадала, що отаман розповідав про якусь пані, котра перерізала йому дорогу, коли він уже підбирався до Чорного лісу. Може, вона того й приїхала на облаву, щоб урятувати його, допомогти йому! Більше ж нікому було написати! Нової коханки Кармелюк не міг завести за цей час, а в минулому була тільки одна жінка, яка полюбила отамана, а то була пані маршалкова.

«Вона чи не вона?» Цілий день Уляна обмірковувала це питання, а все-таки не прийшла ні до якого висновку. Вона знову розпитала Андрія про те, хто передав йому листа, сподіваючись дістати таким чином хоч якусь указівку, на те, хто прислав його. Але й тут її спіткало цілковите розчарування: Андрій сказав, що листа йому передав незнайомий селянин, а з якого села той був селянин — він і сам не знав.