Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

Виявилося, що втікачі мали тільки три ножі й ніякої більше зброї... А погоня наближалася й була від них не далі, як за верству.

— Нічого, впораємося,— промовив каторжанин, але в глибині серця відчув холодний струмінчик.

— Бігом, хлопці! — крикнув він для бадьорості.

З гарячковим зусиллям ухопилися всі за рядно, в котрому лежав Кармелюк, і пустилися бігти; та хвилин через п’ять вони змушені були сповільнити свої кроки, а ще через п’ять — посунули ще дункче втомленою, вповільненою ходою... Відстань між ними й вершниками хутко зменшувалась... Уже чути було окрики гусарів, і ось пролунав перший постріл; він, правда, не зачепив нікого, але куля пролетіла над самим вухом пічника...

— Стійте, братове,— нараз рішуче скомандував Кармелюк. Всі мимоволі зупинилися.

— Покиньте мене, дохлого,— мовив він владно.— Зі мною ви однаково нё втечете... Рятуйтеся самі!

— Нізащо! — обурилися всі арештанти.

— Здохну тут, коло тебе, батьку, а не відступлю й на крок! — крикнув Явтух, не випускаючи з рук рядна.

— Поборемося з собаками,—спробував був каторжанин піднести настрій товаришів, та Кармелюк рішуче став проти цього:

— Навіжені! Ви своєю впертістю занапастите себе й мене... В них же рушниці, й пістолі, й шаблі та й самі на конях, а ви з голими кулаками; вас або тут переб’ють, або ще передадуть катові...

— Однаково без батька не бути нам! — вперто мовив Явтух.

— Та зрозумій же ти, вони мені лиха не зроблять,— захвилювався отаман,— вони мою голову берегтимуть дужче, ніж свою. А от коли вас переб’ють, то мені вже потім і тікати ні з ким буде. Отож розбігайтеся зараз же в усі кінці... заради мого визволення! — владно крикнув Кармелюк.

Каторжанин і Явтух, узявши рядно, кинулися в протилежний бік, щоб одвернути й розділити погоню. Інші, поклавши отамана у водориї, подалися в рівні боки...

Загриміли постріли. Спершу вони не завдавали нікому шкоди, але ось Махнидралов нараз махнув якось чудно руками й перекинувся навзнак..

Після побачення з Кармелюком Олеся повернулася додому неначе ошалівши: приплив несподіваного щастя так сп’янив її, гак охопив і поглинув її душу, що дівчина стала майже глуха й невразлива до явищ звичайного життя. Її думки були не тут, у скромній світлиці, а там, у таємничій ущелині пралісу; слух її ловив не мову кревних рідних, батька й матері, а уявні звуки далекого голосу, що безугавно тріпотіли1 в її серці... Вопа й хвилини не думала про те, що її чекає в майбутньому, вона тільки відчувала, що Кармелюк любить її, шукає в неї допомоги, і свідомість цього сповнювала серце дівчини невимовним раюванням.

Днів через п’ять після повернення з табору Кармелюка Олеся гуляла по своїй леваді, на березі ставу. Вітер був холодний; важкі, безбарвні хмари повзли якимись брудними лапатими клаптями по небі; верби не шуміли, а безпорадно хльоскалися голим гіллям; хмари вороння із зляканим криком крутилися над свинцевою водою й нанизувалися чорними цятками на верховіття верб і осик; у повітрі швидко пролітали косими лініями сніжинки.

Олеся задумливо йшла, не почуваючи ні холоду, ні смутку в болісному стогоні природи... Вона йшла, не оглядаючись і не дивлячись на боки, вперед і вперед, залишила свою леваду й пробиралася протоптаними стежками поміж густими заростями й очеретами до млина.

Зненацька в одному місці, обійшовши великий кущ ліщини, вона почула позад себе, що її хтось тихо погукав:

\— Панночко, панно Олесю!

Дівчищ здригнула й закам’яніла, 1

— Не бійтеся, панно, це я! — знову почувся голос, який вдався Олесі знайомим.

— Хто ви? — ледве подала вона голос.

— Аз єсмь Хоздодат многогрішний! — І серед розведених гілляк ліщини виросла перед Олесею знайома постать каль-недеражнянського поповича.

— Боже мій! — жаром спалахнула Олеся. Вона впізнала в ньому не тільки знайомого, а й того самого товариша Кармелюкового, котрий проводив її на побачення з батьком і потім обережно доставив у Деражню. Вона зараз же догадалася, що він посланий сюди від отамана з листом від нього, а тому ховався в заростях. Подумавши так, дівчина ще дужче зашарілася й зронила, задихаючись від хвилювання:

— Що ж там?

— Біда,— отамана взяли! — так і випалив Хоздодат.

Олеся поблідла, тихо скрикнула й похитнулася; Хоздодат,

перелякавшись, кинувся до неї й підхопив її.

— Панно, схаменися, ще ж батько живий, тільки треба рятувати його!.. Я саме на тебе й розраховував, на твоє вірне серце,— заговорив попович,— то воспрянь духом і гряди.

Попередня
-= 291 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар