Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

Уляна зустріла Кармелюка як ніде нічого; тільки по тих вогниках, що часом зблискували глибоко в її очах, можна було догадатися про щось лихе, затаєне в її душі.

Посидівши майже годину з Уляною, Кармелюк вийшов з хати й пішов поникати безцільно по лісу.

Непривітний осінній день уже був на схилі. Голі дерева тихо стогнали... Зрідка накрапав дрібний дощик. Ця сумна картина посилювала безпричинну тугу, що ‘ охопида Кармелюка.

Довго так ішов Кармелюк... Уже починало темніти в лісі, як він повернув назад до Уляниної хати. Коли Кармелюк підійшов до воріт двору Уляни, чорний ворон знявЬя з тийу й, голосно крякнувши, важко махнув крилами й перелетів через дорогу.

Кармелюк на хвильку спинився; сумна усмішка майнула в нього на губах; він труснув головою й рішуче ступив у хвіртку...

Коли Кармелюк увійшов у сіни, йому причувся якийсь шерех у кутку; він хотів був викресати вогню й оглянути накидані в кутку кулі соломи, та нараз якась байдужість напала на нього. Отаман махнув рукою, болісно всміхнувся сам собі й зайшов до хати. В хаті світилися скалка й каганець.

Біля столу сиділа Уляна й тривожно поглядала на двері.

*— Де ти забарився? — звернулася вона до Кармелюка й, підвівшись з місця, підійшла до нього й допомогла роздягтися.— Сідай лишень вечеряти. Я вже тебе ждала-ждала, і вечеря прохолонула..

— Ходив, друже мій, по лісі, згадував своє колишнє,— сумно, відповів Кармелюк і, ласкаво обнявши Уляну за стан, підійшов разом з нею до столу.

Уляна здригнулася від доторку його руки й поспішила відхилитися.

Кармелюк сів за стіл, спершись на нього ліктями, й опустив голову на руки.

— Згадав своє колишнє,— заговорив він після хвилинної паузи,— і здалося мені, Уляно, що все це — й радощі, й муки,— все це було так давно-давно, і навіть не зі мною, а з кимсь іншим...

— Бо сам ти став не той, що був,— глухо відповіла Уляна,— а був би ти колишній Кармелюк, то тільки свиснув би — і зібралася б знову зграя соколів.

' — Ех, Уляно, Уляно! — глибоко . зітхнув Кармелюк.— Минув уже той час... не наша тепер пора. Людям трошки полегшало, а про більше просити треба тільки бога. Та коли б ти навіть зараз зібрала мені цілу ватагу добірних гайдамаків,-^ не вийшло б нічого... -А знаєш, чому раніше ніхто не міг мене взяти? Бо я сам вірив у те, і почував, і знав, що куди б мене не заперли вороги, я знову вирвуся й повернуся на своє рідне Поділля; а тепер, Уляно, я не вірю нічому... Вмерли моя сила й віра.

Кармелюк похилив голову.

— Вчора ще...—казав він.стомленим і сумовитим голосом

після тривалої паузи,— вчора я ще вірив, що доля всміхнеться мені хоч перед смертю... Вчора я ще надіявся на щастя, а сьогодні я вже не вірю нічому. Знаєш, коли я тільки розплющив очі сьогодні вранці, я відчув, що в мені щось обірвалося:, й обірвалосяназавжди... А як я підходив до твоєї хати, ворон піднявся мені назустріч і голосно крякнув... То він смерть мою віщував мені, Уляно,—додав Кармелюк уже зовсім тихо. - ‘ ■

Уляна поблідла.

— Бабські прикмети,— промовила вона з силуваною усмішкою.— Ти втомився з дороги, випий, закуси й приляж".

Кармелюк мимоволі здригнув при останніх словах Уляни.

— Не квап мене лягати,— промовив він сумно,— вкладуть інші. А от що,— він узяв Уляну за обидві руки й мовив сумно й ласкаво: — хто знає, чи випаде нам у житті друга така хвилина... Давно хотів я просити тебе, Уляно, щоб ти мені простила за все...

Улянині руки тріпотіли в Кармелюкових руках.

— Знаю я,— казав він ще лагідніше,— що завдав тобі чимало горя. Не моя в тому провина. Свідок бог, Уляно. Серцеві ж не скажеш битися так, як хочеш, воно б’ється, як само хоче... А другом твоїм я завжди був вірним, незрадливим... Останнього ж разу я попався через те, що кинувся тебе рятувати.

Вибух дикого ридання вирвався з грудей Уляшт, вона гримнула иа землю й припала головою до колін Кармелюка.

— Мене, мене! Прокляту! — закричала вона, перериваючи слова риданням, і з силою вдарила себе кулаком у груди.— О, чому я не розбила тоді голову собі об каміння! Чому не порішили мене вороги? Проклята я, проклята богом навіки!!

— Не плач, Уляно, не рви мого серця. І так мені нудно,— зітхнув Кармелюк і нараз, підвівши голову, побачив бандуру, що висіла на стіні.— Бандура моя! — скрикнув він радісно.

— Я зберегла її,— глухо пояснила Уляна.

Обличчя Кармелюка відразу прояснилося, коли він побачив старого товариша. Він обережно зняв бандуру з стіни, здмухнув ц неї порох, наладнав струни й, сівши на лаві, заспівав спершу тихо, а потім усе голосніше й голосніше:

Попередня
-= 320 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар