Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

— Де там! — заперечив Дмитро.— Оно й вартовий розповідає, що як тільки осадили бричку, то він миттю, з неї через голову й спину показав... Гнат кинувся навздогін, а супостат — у чагарі, порвав на собі обмундирування, а продер-ся-таки до болота й там уже по пояс загруз... там його й полонили.

— Еге, батьку,— підтвердив вартовий.

— Та й дорогою пробував дременути.

— Ну, звідціля коли б і хотів, то дорогу знайде хіба що в пекло,— зауважив отаман.

— Якщо вельможний пан...

—Не пан, а отаман,— поправив Дмитро.

— Якщо вельможний отаман,— повів мову, трохи оговтавшись, попович — має беневоленцію... і дасть надію, що тіло й живіт мої невредимі будуть, то я спробую не тікати.— Він встав, струснувся, стер на руках і щоках сухий бруд, пригладив долонею свою чуприну і оглянувся довкола вже трохи заспокоєно.

— Як ти попався до наших у руки? — спитав Янко.— Та сідай, ти ледве стоїш на ногах...

— Страху ради іудейська,— відповів, важко дихаючи, попович і сів на пеньок, що стирчав перед ним.— Я з батьком їхав парою в бричці, а за нами в однокінній біді трясся отець диякон... А правились ми в Бар... Батько мене віз, щоб знову утвердити в семінарії, зане вигнаний бих і ізвер-жен! —зітхнув він і витер брудною рукою піт, що виступив на лобі, розмазавши по всьому обличчю чорні плями.

Це викликало в отамана і в' його товариша вибух веселого сміху; але вартовий, ростом у добрий сажень і атлетичної тілобудови, дивився байдуже й немов ждав наказів отамана.

— Нєсть, гадаю, ні образа, ні подобія? — розсміявся в свою чергу попович.— Але пика чорна — душа біла! Так аз і глаголю: доїхали ми до Краснопольської корчми... Там нас зело налякали... Ми вихопилися при сході сонця, щоб доправитися до Волковинець до заходу світила; доїжджаємо до Чортової виспи, а отець диякон і рече, що він знає стезю, якою можна обминути сію диявольську місцину, але що двом коням і бричці влектися не можна... Тому родитель мій, вельми засмутившись, пересів до диякона, а мене, ви-щерекомого сина, примусив їхати Чорним шляхом... І тіль^ ки я направив колісницю на ону путь, як повстали на мене ворожі сили, догнали й одоліли!..

— Батюшка й диякон теж не минуть наших, то треба оповістити, щоб не завдали їм клопоту,— сказав Янко Гниді,— а якщо не виїдуть, то оглянути стежку, щоб вивести їх на певний шлях; та до них провести й поповича... А що, чи не знайшли чогось у бричці? — звернувся він до вартового.

— Не оглядали, батьку,— відповів той шанобливо.

Там нічого ж не обрітається, єй-єй! — якось стурбувався попович.— Окрім харчів...

Ото нам їх і треба! — скрикнув отаман.-—Три дні ні в мене, ні в товаришів ріски в роті не було... А що там у тебе призапасено, пане поповичу?

— Для нас з панотцем на дорогу паляниць штук десять, сала од свійського вепря шматків п’ять добрих та в’яленої piscis taranii з півкопи 16, а решта, аки прииошеиіе для уласкавлення сінедріона.

— А що для сінедріона? — поцікавився Кармелюк.

— Для оного — пернатих, сиріч гусок і гусаків присолених, зело смачних,— десяток, качок, іменованих також до утицями, вельми вгодованих і присмажених димом,— два десяткй...

— Важно лепортує, хай його вовк із’їсть! — сказав Дмитро і провів рукою по вусах і бакенбардах, що геть порозростались. Вартовий тільки сплюнув і одвернувся. Сам Янко пожирав очима доповідача й ковтав слину.

— Ну, масла ще свіжого око17 та просоленого діжечка,— провадив попович,— кукурудзи гелетка, сочевиці ге летка* борошна гречаного й пшенишного по мішку та крупів усяких чотири вмістилища.

Скарб, цілий скарб! — скрикнув Янко.

— Фуражу, виходить, магазин... Натріскатись можна,— докинув Дмитро.

— Ну, як хочеш, поценку, а ми в тебе ці сінедріонівські дарунки заберем... Хоч заплатимо, а заберем. Бо голод — не свій брат,— вирішив отаман.

— І дуже добре! — зрадів попович.—Бо без дарунків батечко не поткнеться в бурсу, а повернеться вспять — і мені полегкість буде... Єдине токмо, щоб йому відомо стало, що данину забрав пан отаман, а не пропив я в шинку, занє цього не схвалює родитель.

— Не схвалює? — здивувався Янко і дав наказ вартовому: — Зараз же доставити сюди весь провіант... Та оповістити вільних людей, щоб поспішили сюди до нас на сніданок...

— Та прихопи й барило солдатських сліз, що, казали, роздобули наші в жида,— додав Гнида.

За годину все було сховано в отаманській печері, а на сніданок залишено тільки п’ять паляниць і два здоровенні шматки сала, та ще тарані з десяток... Звичайно, й горілки барило, котре взяв під свою опіку Дмитро.


 16 Тарані штук ЗО.

 17 Три фунти.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар