Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

— Сідай, сідай,— казав дворецький,— та розкажи нам, де ти бував, що ти видав? Які є люди на світі? І як люди прості ся мають у далеких, заморських краях?

— Цікаво! — крутнув головою тутешній машталір.

— Ой матінко! — протягла баба.— І як тебе там серед бусурманів песиголовці не з’їли?!.

— Там, бабусю, де я був, бусурманів немає і песиголовців немає... то самі брехні! Скрізь християни... католики або лютерани... От православних — немає...

— Та які ж то християни! — зневажливо махнула рукою баба.— А за песиголовців не кажи... Покійна дядина моєї матері, що доводилась Насті Супрунисі сестрою в перших... її держав вуйко Гнатюк... оно, що хата з двома димарями зараз же за Чумарчуком...

— Та годі, бабо! — забурчав на стару дворецький.— Ти як почнеш свої теревені, то, тебе й до світу не переслухаєш... Мовчи краще та слухай готове...

— Що ж вам розказати, земляки мої любі? — почав Кармелюк.— Всього й за місяць не розкажеш... Надивився я таких див, яких не побачу вже й до смерті... Такі там міста, що їх ні сходити, ні виходити... А чистота яка, а порядок! Вулиці всі бруковані, хоч котися, і порошинка не пристане... А будинки, а палаци — озії які, а костьоли, дзвіниці! Глянеш угору,— шапка з голови падає, кинеш оком — одірватися не можеш...

— Ну, за дзвіницю у лаврі немає ніде у світі...— заперечила баба.

— Не перебивай! — стукнув по столі рукою дворецький.

Баба замовкла, а Кармелюк заговорив знову:

— Такої високої, як лаврська дзвіниця, може, й немає, бабусю... Ну, а щодо краси...

— У Києві святі...— почала була знову стара, та, помітивши грізний погляд діда, затулила собі рота рукою й геть замовкла.

— Щодо пишноти,— то й не здумати і не згадати... Велике там за кордоном, мабуть, багатство і люди вільні живуть...

— Вільні? — перепитав машталір.

— Вільні... Такого кріпацтва, такої убогості, як тут, ніде не бачив... Ми більше жили у француза, у їхній столиці — Парижі.

— У хранцуза, що війною йде? — здивувався Явтух.

— У того самого...

У цей час грюкнули двері, і до хати увійшов суб’єкт, ніби економ, у чумарці, ботфортах і з нагаєм у руці.

По хаті лякливо пробіг шепіт: «Пан ключник!»

— Що тут таке? — крикнув, увійшовши, ключник і вилупив очі на Явтуха.

Той глянув спідлоба на ключника й відповів понуро:

— То пан фурман розповідали, як уполювали в них ведмедя, то я й сказав.

— Ой, я тобі, гицлю, дам ведмедя! — підвищив був голос панський шпигун, але в хату влетіла господиня й перебила його мову.

— Де ця тварюка Фрося, покоївка? — накинулась вона, вдивляючись у гурт.— І лакея Стецька немає!.. Пан лютує... Якщо пропаде, то і ваші шкури полопаються!.. Ой мамцю моя, що вони собі думають? Пан ключника кличе... Біжіть мені всі розшукувати Фросю... Ой, що то буде?

І шалено крутнувшись по хаті, вона вилетіла.*

Слідом за нею вийшов ключник, за ним вискочили форейтор, підпасок і посудниця, а за хвилину вийшов і машталір маршалка. Ті, хто зостався в челядницькій, попритихали й почали шепотітися.

Кармелюк підійшов до дівчини, яка від страху сховалася за піч.

— Ти, дівчино, з якої вулиці?

— З Надров’янської...— відповіла вона тихо, захлиснув-шись од переляку.

— Ага! Недалеко, виходить, од мого діда Свирида?

— Третя хата...

— То ти мусиш знати всіх... на тому кутку?

— Атож!

— А Свиридову небогу... знаєш? — затнувся од хвилювання й Кармелюк.— Дівчину... Маринкою звуть...

— Авжеж!

— Ну, й що ж... жива... здорова?..

— Хвалити бога!

— Заміжня, мабуть? — промовив глухо, із зусиллям Янко.

— Ні.

— Ой! — скрикнув він і зніяковів.

Дехто звернув увагу на його збентеження.

— Сватали її,— затинаючись і важко дишучи, сказала дівчина,— та вона нізащо... хоч руки на себе... Все жде когось...

— Серденько моє! — скрикнув Янко.

Дівчина підвела на нього злякані очі й зашарілась,

Янко одійшов до вікна, щоб приховати своє хвилювання, й притулив до холодної шибки своє гаряче чоло.

Коло столу тим часом напівпошепки велася мова про Фросю.

— Ох, біда буде, біда,— казав тихо, ні до кого не звертаючись,'Дворецький.— І що ця пустунка собі гадає? Не подумає ж, скільки інші зазнають муки від самого цього ката вирячкуватого.

— Його ж то й покликав наш дідич до себе,— мовив

Явтух.— Отам-то, думаю, тіпає тепер своїм язиком!

— А сам коло Фросі впадає,— весело сказав хлопець і легковажно вдарив у бубон.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар