Слава ЗСУ!

— Еге ж, отак і мені раз було, — впав у слово Гейлі. — Минулого літа купив я в пониззі Червоної річки молодицю з доволі гожим на взір хлопчиськом. Очі в нього блищали не згірш за ваші. Та коли придивився, аж бачу — він сліпий. Геть сліпий, щоб я так жив! Ну, то я собі, звісно, розміркував, що незле б його швидше здихатись, та й без зайвих слів любісінько проміняв на барильце віскі. Пішли забрати його від матері, та де там! Вона як визвіриться — ну достоту мов тигриця. А ми ще не знялись тоді з якоря, і я не встиг закувати свій новий гурт. Отож вона плиг на паку бавовни, хап у котрогось

65

З Хатина дядька Тома матроса ножа, і от вірте мені на слові — в першу мить усі так і позадкували. Та потім вона побачила, що однаково нічого не вдіє, обернулася і шубовсть униз головою в річку разом зі своїм малим — тільки бульбашки за ними пішли.

— Тьху! — буркнув Том Локкер, що слухав обидві історії, не приховуючи своєї зневаги. - Недолугі ви йолопи, ось що я вам скажу! Мої муринки таких фіглів не виробляють, будьте певні!

— Справді? А як же ви з ними ладнаєте? — жваво спитав Меркс.

— Як ладнаю? А ось слухайте. Коли я купую муринку з дитинчам і хочу те дитинча продати, я підступаю до неї, підношу їй до носа кулака і кажу: «Ось бачиш? Спробуй мені тільки виснути — і я геть розтовчу твою чорну пику! Щоб я не чув од тебе ані слова, ані звуку, — кажу я їм. - Твій вилупок належить мені, а не тобі, і що з ним буде, це тебе не обходить. Отож я продам його при першій же нагоді, а ти собі добре затям: якщо знімеш галас, я так тебе розцяцькую, аж не рада будеш, що й на світ народилася». Будьте певні, вони враз допевняються, що зі мною жартувати годі, і мовчать, наче риби. А як котра й подасть голос, то тут уже... — І містер Локкер так грюкнув кулаком по столу, що далі все було зрозуміле без слів.

— Оце, як то кажуть, наголосив, — мовив Меркс і, тицьнувши Гейлі в бік, знову тоненько засміявся. — Ну чи не штукар він, наш Том? Хе-хе-хе! Далебі, Томе, ви таки годні просвітлити їхні чорні голови. Вони у вас одразу починають тямити, що до чого. І коли ви, Томе, не сам люципер, то запевне його кревний брат.

Том вислухав цю похвалу з належною скромністю і прибрав такого люб’язного вигляду, на який був тільки здатен.

Тим часом Гейлі, поглинувши чималу дещицю з пляшки, що була того вечора головною окрасою столу, нараз відчув, як у ньому прокидаються високі та шляхетні почуття, — за таких обставин це часом трапляється із поважними та розсудливими добродіями його штибу.

— Слухай, Томе, — озвався він. - Я вже не раз казав тобі, що ти перебираєш міри. Ми ж бо часто балакали з тобою про всі ці речі ще в Натчезі, то чи не доводив я тобі завше, що ми мали б аніскілечки не менший зиск і жилося б нам у цьому світі так само гарно, коли б ти був до них трохи добріший...

— Ти ба! — вигукнув Том. — Добріший!.. Облиш-но краще своє базікання, доки мене од нього не занудило, бо мені й без того щось не гаразд із шлунком, — і він вихилив півсклянки нерозведеного бренді.

— Ні, ти послухай, — не вгавав Гейлі, випроставшись на стільці й підкріплюючи свої слова промовистими жестами. — Я завше казав і тепер скажу, що в торгівлі для мене, як і для кожної людини, передусім і над усе стоїть зиск. Але ж торгівля - це ще не все, і гроші теж не все, бо кожен з нас має і душу. Можете думати собі про мене що завгодно, але мені не байдуже, що з нею станеться. Чоловік я побожний, отож і розважив собі так: ось зіб’ю я ще трохи грошенят, а тоді піду на спочинок і дбатиму за свою душу. Навіщо ж бо чинити більше лиха, аніж це мені потрібно? Як на мене, то це просто нерозсудливо.

— Дбатимеш за свою душу! — презирливо перекривив його Том. — Довгенько ж довелось би шукати тої твоєї душі, тож не завдавай собі марної праці. Либонь, і сам нечистий, коли перепустить тебе крізь густе сито, та й то не знайде її.

— Ну, от ти й розгнівався, Томе, — сказав Гейлі. - Невже не можна побалакати по-людському, коли тобі зичать тільки добра?

— Заткни вже свою пельку, - сердито відрубав Том. — Можеш базікати собі все, що хочеш, та коли ти починаєш розводитись про душу, тут мені вже несила терпіти. Та й яка, врешті, між нами різниця? Чи ти справді маєш добріше серце або хоч яку крихту жалю? Дідька лисого! То ніякий не жаль, а ниця підлота. Ти просто хочеш одурити нечистого й порятувати свою шкуру. Я ж тебе знаю як облупленого! Уся твоя славлена побожність — чистісіньке шахрайство. Ціле життя давав векселі нечистому, а коли надходить час платити, думаєш відкрутитись од пекла. Тьху на тебе!

— Ну годі вам, панове, годі! Не можна ж так, далебі! — втрутився до розмови Меркс. — Кожен розважає по-своєму. Містер Гейлі — чоловік безперечно достойний, він має свої засади, і ви, Томе, маєте свої погляди, і вони теж гідні всілякої поваги. Отож зовсім ні до чого вам сваритися. Поговорімо ліпше про справи. То що, містере Гейлі, ви хочете, аби ми спіймали вам оту молодичку?