Слава ЗСУ!

Дагеротип — фотографія зроблена первісним способом на металевій платівці.

— Няню, - сказав Сен-Клер, - віддаю цю пані під твою опіку. Вона стомилася й хоче відпочити. Одведи її до покою і доглянь, щоб їй було добре.

І міс Офелія пішла слідом за нянею.

Розділ XVI

ТОМОВА ГОСПОДИНЯ І її погляди

— Ну, Марі, - мовив Сен-Клер, - настає для тебе золота доба. Тепер наша розважна, заповзятлива сестриця з Нової Англії зніме з твоїх плечей тягар турбот, і ти матимеш час подбати про себе й стати молодою та гарною. Церемонію передання ключів пропоную відправити зараз же.

Ці слова були сказані за сніданком через кілька днів по приїзді міс Офелії.

— З превеликою охотою звірю все на неї, — озвалася Марі, з млосним виглядом спираючись головою на руку. - Гадаю, вона скоро допевниться, що справжні невільниці тут ми, господині.

— О, безперечно, вона збагне і це, і ще хтозна-скільки спасенних істин, — докинув Сен-Клер.

— Ось кажуть, мовляв, тут держать рабів, — так, наче ми маємо з цього якісь вигоди, — провадила далі Марі. — А коли так міркувати, то я б радніша хоч зараз їх відпустити.

Єванжеліна здивовано втупила на матір свої великі серйозні очі і простодушно запитала:

— То навіщо ж ти їх держиш, мамо?

— І сама не знаю. Хіба що собі на біду. Я все життя з ними мучуся. Певне, й здоров’я через них позбулась, аніж через що інше. А наші, як на мене, то найгірші з усіх.

— Ну годі-бо, Марі, ти просто сьогодні не в гуморі, — мовив Сен-Клер. — Ти сама знаєш, що це не так. Ось хоч би няня — це ж най-добріша в світі душа. Як би ти жила без неї?

— Няня серед них найкраща, - відказала Марі. - А проте й вона себелюбна, страх яка себелюбна. Та й усі вони такі, це в них загальна вада.

— Себелюбство — то таки страшна вада, — серйозно зауважив Сен-Клер.

— Отож я й кажу про няню, — не вгавала Марі. — Ну хіба не себелюбно з її боку так міцно спати ночами? Вона ж знає, що коли я тяжко нездужаю, мені мало не щогодини потрібна якась поміч, і все ж її ніколи не добудишся. Ось і сьогодні мені знову геть погіршало, бо я цілу ніч тільки те й робила, що будила її.

- Мамо, а хіба вона не сиділа біля тебе оце вже скільки ночей? -спитала Єва.

- А ти звідки знаєш? — різко мовила Марі. — Певно, вона тобі жалілася?

- Вона не жалілася, тільки казала, що тобі було дуже погано ночами — багато ночей поспіль!

- Чому б тобі на одну-дві ночі не взяти замість неї Джейн чи Розу? - спитав Сен-Клер. — А вона нехай би відпочила.

- Як ти можеш таке казати! - розсердилась Марі. - Ні, Сен-Кле-ре, ви й справді нечула людина! Я така знервована, що мене дратує найменший шерех. А від дотику чужих рук я просто збожеволію. Коли б няня вболівала за мене так, як належить, вона прокидалася б шввдше, далебі. Я чула, що деякі люди мають по-справжньому відданих слуг, та мені такого щастя ніколи не випадало, - скрушно зітхнула вона.

Міс Офелія пильно й незворушно дослухалася до розмови. Уста її були міцно стулені, наче вона поклала собі твердо визначити свою думку, перше ніж на щось пристати.

- Няня по-своєму непогана, — сказала Марі. — Вона лагідна й поштива, але в душі себелюбка. Ось, приміром, вона й досі тужить за своїм чоловіком і, певно, ніколи не заспокоїться. Розумієте, коли я вийшла заміж і переїхала сюди, то, звісно, мусила забрати її з собою, а чоловіка її мій батько відпустити не міг, бо він коваль і, отже, в господі без нього не обійтись. Я ще тоді сказала, що їм з нянею краще забути одне одного, бо навряд чи їм колись випаде знову жити разом. Тепер я шкодую, що не доконала свого й не одружила няню з кимось іншим. А все через свою дурну поблажливість - не схотіла, бачте, її неволити. Я тільки сказала їй тоді: нехай, мовляв, не сподівається побачити свого чоловіка більше як раз чи два до кінця життя, бо повітря в батьковому маєтку шкідливе для мого здоров’я і я не зможу туди їздити. Отож я й порадила їй знайти собі іншого чоловіка, та де там — вона мене не послухалась. Няня часом буває страшенно вперта, але ніхто, крім мене, цього не помічає.

- А діти в неї є? — спитала міс Офелія.

- Так, є двоє.

- Либонь, вона й за ними сумує?

- Ну, а хіба могла я привезти їх сюди? Де ж би то терпіти в домі тих малих замазур! Крім того, вони забирали в неї надто багато часу. Одначе я певна, що няня й досі на мене дметься, ще відтоді. Вона не схотіла вийти заміж за когось іншого і хоч добре знає, яка я хвора і як мені потрібна її допомога, проте, коли б її воля, вона завтра ж подалася б назад до свого чоловіка. Я таки певна цього, бо вони геть усі себелюбні, навіть найкращі з них.