Слава ЗСУ!

— Та купив був хазяїн оту скриню, казав, що на білизну. Але я люблю місити на ній тісто, та й поставити часом дещо, отож і незручно піднімати віко.

— А чому ти не місиш тісто на столі?

- Ой пані, таж там завше повно брудного посуду і того, і сього, то де ж би там приткнутися...

- Посуд треба мити й прибирати на місце.

— Щоб я мила посуд! - аж скрикнула Діна, в якої гнів починав брати гору над позірною штивістю. — Та хіба пані що тямлять у нашій роботі, хотіла б я знати! Коли ж би то хазяїн дочекався обіду, якби я гаяла весь свій час на посуд? Онде панночка Марі ніколи мені такого не загадує, далебі.

— А що це за цибуля?

- Ой, ось вона де! - мовила Діна. - А я ніяк не пригадаю, куди її поклала. Це ж особлива цибуля, я її зумисне берегла до сьогоднішньої печені. Та й забула, що вона в цій старій фланельці.

Міс Офелія підняла розірваного пакета з зіллям.

— Краще б пані там нічого мені не рушили. Я люблю, щоб усе в мене завше лежало на місці, — рішуче мовила Діна.

— Та пакети ж геть усі розірвані.

— Зате мені зручно з них витрушувати, — одказала Діна.

— Але ж усе воно порозсипалося по шухляді.

- Ще б пак! Коли пані перевернули все догори дном, то звісно, що порозсипається. Онде скільки пані розтрусили, — сказала Діна, занепокоєно підступаючи до шухляди. - А нехай би пані посиділи нагорі та почекали, доки мені зайде час прибирати і я все тут опоряджу. Де ж би то мені щось робити, коли пані ходять і заважають... Гей, Семе, ти навіщо даєш малому цукерницю? Ось я тобі як стукну!..

— Я сама приберу в кухні й дам усьому лад, раз і назавжди. І сподіваюсь, Діно, що надалі ти його триматимеш.

— Та що ви! Міс Феліє, чи ж видано де, щоб шляхетні дами робили таку роботу? Та де ж би то! Ні моя стара хазяйка, ні панночка Марі й гадки про таке ніколи не мали. Та й ні до чого воно, як на мене.

Діна обурено походжала по кухні, а тим часом міс Офелія розібрала посуд, позсипала цукор з десятка цукерниць в одну велику, повідкладала до прання серветки й рушники, а тоді сама заходилася мити, чистити й поряджати кухняне начиння, та так швидко і вправно, що Діна тільки очима лупала з подиву.

— Оце то маєш! Та коли всі північні панії отак поведені, то ніякі вони й не панії, далебі! — мовила вона до своїх попихачів, коли міс Офелія одійшла на безпечну віддаль. — Як мені зайде час прибирати, я й сама годна зробити все не згірше. Не треба мені, щоб тут крутилися всякі панії і запроторювали мої речі хтозна-куди!

Віддамо Діні належне: подеколи на неї нападала жага чистоти й порядку. Тоді вона казала, що «зайшов час прибирати», і з величезним запалом бралася до діла. Насамперед вона вивертала вміст усіх шаф і шухляд на підлогу та столи, внаслідок чого безладдя, що звичайно панувало в кухні, збільшувалось принаймні вдесятеро. Відтак Діна запалювала люльку, сідала й повагом перебирала своє знадіб’я, оглядаючи кожну річ з усіх боків і висловлюючи свою думку щодо неї, а тим часом кухняна малеча на її загад ретельно начищала циновий посуд, і в кухні на кілька годин поспіль зчинявся страшенний гармидер. На всі запити Діна відказувала, що в неї «час прибирання»: вона, мовляв, не може далі терпіти такого безладу і хоче привчити цю молодь до справжнього порядку. Сама вона щиро вважала себе взірцем охайності і всі вади й хиби в цій царині покладала на карб «молоді» та інших обивателів будинку.

Коли весь посуд бував начищений, столи повишкребані до білого, а все, що могло прикро вразити око, порозтикане по кутках, Діна вбиралася в святкову сукню, чистий фартух та розкішний високий завій і вигонила з кухні всіх малих шибайголів, аби «тримати її в порядку». Треба сказати, що ці періодичні напади дбалості часто спричинялися до чималих невигод для цілої господи, бо Діна бувала така замилувана в своїх начищених каструлях, що вперто відмовлялася вживати їх на діло, принаймні доти, доки не згасав її запал.

Минуло кілька днів, і міс Офелія порядила все в господі на новий штаб. Одначе там, де порядок залежав од прислуги, її зусилля оберталися достоту Сізіфовою працею¹⁶. З великого розпачу вона зрештою вдалася до Сен-Клера.

— В цьому домі годі й думати домогтись хоч якого порядку!

— Не маю щодо цього жодного сумніву, — одказав Сен-Клер.

— Я ще ніколи не бачила такої безпорадності, такого марнотратства, такого безладдя!

— Охоче вірю.

— Але ж, Огюстене, ви собі навіть не уявляєте, в якому стані все було!

---

 16 За старогрецьким міфом, цареві Сізіфу по смерті присуджено витягати на гору величезний камінь, що кожного разу скочувався назад.