Слава ЗСУ!

Харлан підвівся й пішов услід за Твіселом.

Харланові ніколи не доводилося бувати в кімнаті, куди вони щойно увійшли. Досить велика, схожа на залу. Сюди можна було дістатися тільки вузьким коридором, що його перетинало силове поле. Автоматичні прилади якусь мить уважно вивчали Твіселове обличчя, перш ніж пропустити їх до зали.

Більшу частину приміщення займала величезна куля, що здіймалася аж до стелі. Крізь відчинені в ній двері виднілися чотири невеличкі сходинки, що вели до яскраво освітленого майданчика.

Поки Харлан роззирався довкола, з кулі почулися голоси, і в отворі з’явилася пара ніг. Хтось спускався вниз, і Харлан упізнав члена Ради Часів Сеннора. За ним спустився ще один Старший Обчислювач, що також був присутній тоді на сніданку.

Твісел невдоволено поморщився, але голос його прозвучав стримано:

— Хіба члени підкомісії й досі тут?

— Тільки нас двоє. Я і Райс, — неуважно відповів Сеннор. — Чудовий апарат ми маємо! Рівнем складності нагадує космічний корабель.

У Райса було гладке черево, а на обличчі застиг розгублений вираз людини, яка завжди переконана в своїй правоті, але ніколи не вміє знайти доводів, щоб виграти суперечку. Він потер свій схожий на бараболю ніс і сказав:

— Останнім часом Сеннор схибнувся на космічних мандрах.

Сеннор зблиснув лисиною.

— Як ви гадаєте, Твіселе, при розрахунку Реальності космічні подорожі слід вважати позитивним фактором чи негативним?

— Безглузде запитання, — нетерпляче відповів Твісел. — Який тип космічних подорожей? В якому суспільстві? За яких обставин?

— Годі вам. Напевно ж можна щось сказати про космічні подорожі взагалі, абстрактно?

— Тільки те, що вони скороминущі. Неодмінно вичерпують себе й відмирають.

— Отже, вони ніякої користі не дають, а отже, їх слід розглядати як щось небажане, — задоволено виснував Сеннор. — Така й моя думка.

— Думайте, як хочете, — сказав Твісел. — А тепер вам треба звільнити приміщення. Незабаром сюди прийде Купер.

— Певна річ. Ми вже йдемо.

Сеннор підхопив Райса під руку й повів до виходу. Голос його виразно долинав навіть з коридора:

— Періодично, мій любий Райсе, інтелектуальні зусилля людства зосереджуються на космічних подорожах, хоча ці подорожі й приречені на безславне відмирання через свою безплідність, я можу довести це твердження в матричній формі, але, по-моєму, і так усе ясно. Коли уми зайняті космосом, вони нехтують земні справи. Я саме готую тези на розгляд Ради і в них рекомендуватиму назавжди викреслити з Реальностей можливість космічних подорожей.

У відповідь почувся Райсів дискант:

— Надто круто берете, Сенноре. В деяких цивілізаціях космічні подорожі — неоціненний запобіжний клапан. Візьмемо, приміром, п’ятдесят четверту Реальність 290-го Сторіччя. Наскільки я пригадую, там тепер…

Віддаляючись, голоси стихли.

— Дивний чоловік цей Сеннор, — сказав Твісел. — Він удвічі розумніший за будь-кого з нас, членів Ради, але занапащає себе тим, що так розкидається своїм талантом.

— А він має рацію, як ви гадаєте? — запитав Харлан. — У своїх поглядах на космічні подорожі?

— Сумніваюсь. А втім, ми зможемо про це краще судити, коли він подасть на розгляд Ради свої тези. Але він не подасть їх. Тим часом у нього з’являться нові ідеї, а про старі він забуде й до кінця їх не доведе. Та хай тебе це не турбує…

Він так ляснув долонею по кулі, аж та лунко задзвеніла, але йому одразу довелося піднести руку до рота, аби вийняти сигаретний недопалок, що вже пік у губи.

— Ну як, Техніку, здогадуєшся, що це таке?

— Схоже на нестандартну капсулу з кришкою, — відповів Харлан.

— Ти вгадав. Це і є капсула. Ану лишень зайдімо всередину.

Слідом за Твіселом Харлан увійшов у кулю. Всередині вона була доволі простора, хоч і зовсім порожня, й могла вмістити четверо-п’ятеро душ. Гладенька підлога, увігнуті стіни, двоє вікон — і більше нічого.

— А де ж пульт управління? — здивувався Харлан.

— Управління дистанційне, — пояснив Твісел і провів рукою по гладенькій поверхні стінки. — Стіни подвійні. Простір між ними заповнений замкненим на себе Темпоральним Полем. Ця капсула не обмежена капсульними шахтами й може проходити аж за нижню межу Вічності в Первісні Сторіччя. Її конструювання й виготовлення стало можливе завдяки цінним натякам, які ми знайшли в «Мемуарах Малансона». Ходімо далі.

Пульт управління містився у закутку, відгородженому від великої зали. Увійшовши сюди, Харлан здивовано став розглядати масивні грати на вікнах.

— Ти мене чуєш, мій хлопчику? — почувся голос Твісела.