Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Код Да Вінчі

Колле спробував уявити, як це все відбувалося. Може, Ленґдон і Неве погрожували вбити якогось працівника банку? Може, вони змусили Берне відімкнути сейф Соньера і допомогти їм утекти на броньовику? Теоретично це було можливо, але Колле ніяк не міг повірити, що Софі Неве здатна у щось таке вплутатись,
З кухні Фаша покликав ще один агент.
— Капітане! Я тут переглядаю номери, що в Тібінґа на швидкісному Наборі, і зараз маю на лінії аеродром Ле Бурже. Кепські новини.
За тридцять секунд Фаш зібрався їхати із Шато Віллет. Він щойно довідався, що Тібінґ тримав на аеродромі Ле Бурже приватний літак і що приблизно півгодини тому цей літак злетів.
Працівник аеродрому заявив по телефону, що не знає, хто був на борту і куди попрямував літак. Зліт відбувся не за розкладом, плану польоту ніхто не реєстрував. Усе це було протизаконно, навіть якщо йшлося про такий маленький аеродром, і Фаш був певний, що, натиснувши на кого треба, він отримає відповіді на всі питання.
— Лейтенанте Колле, — гаркнув Фаш, прямуючи до дверей. — Мені не залишається нічого іншого, як залишити вас тут керувати роботою науково-технічного відділу. Спробуйте задля інтересу зробити хоч щось корисне.
Розділ 71
Коли літак набрав висоту і взяв курс на Англію, Ленґдон обережно підняв скриньку з колін, де про всяк випадок тримав її під час зльоту, і поставив на стіл. Софі й Тібінґ, згораючи з нетерпіння, нахилилися вперед.
Відчинивши скриньку, Ленґдон зосередив увагу не на загадковому криптексі, а на малесенькій дірочці на зворотному боці кришки. Кінчиком ручки він обережно виштовхнув троянду, і під

За кілька секунд його знову охопив відчай.
— Лі, я не впізнаю цієї мови, от і все!
Софі сиділа по інший бік столу і ще не бачила тексту, але її дуже здивувало те, що Ленґдон не зміг одразу визначити, що це за мова. Дідусь знав таку маловідому мову, що її не розпізнає навіть сим- волог? Але вона швидко збагнула, що не варто дивуватися. Зрештою, це не єдине, що Жак Соньєр приховував від онуки.
Лі Тібінґ сидів напроти Софі і ніяк не міг дочекатися, коли настане його черга оглянути напис. Він аж тремтів з нетерпіння — нахилявся й неодноразово намагався зазирнути через плече 7Іенґ- дона, який схилився над скринькою.
— Не знаю, — замислено пробурмотів Ленґдон. — Спочатку я подумав, що це якась семітська мова, але тепер не впевнений. Основні семітські мови містять неккудот. Тут цього немає.
— Може, це давня мова, — припустив Тібінґ.
— Неккудот? — здивувалася Софі.
Тібінґ не відводив погляду від скриньки.
— У більшості сучасних семітських алфавітів немає голосних і замість них застосовують неккудот — малесенькі крапки і риски під приголосними або всередині, які показують, який голосний іде після них. В історичній перспективі неккудот — порівняно нове явище в мові.
Ленґдон усе ще не випускав скриньки з рук.
— Може, це якась сефардська транслітерація?..
Тібінґ не витримав.
нею відкрився текст. «Sub Rosa», — промовив він подумки, сподіваючись, що свіжий погляд на напис допоможе розпізнати мову. Максимально зосередившись, Ленґдон уважно подивився на текст.
— Дозвольте, я... — Він легко відштовхнув Ленґдона і потягнув скриньку до себе. Поза сумнівом, Ленґдон добре орієнтувався в основних давніх мовах — грецькій, латині, інших романських. Але ця мова з першого ж погляду видалася Тібінґові доволі рідкісною — можливо, курсив Раші чи іврит із коронками.
Тібінґ глибоко вдихнув і замилувався написом. Він довго мовчав. І з кожною секундою відчував, як упевненість тане.
— Дивно, — нарешті вимовив він. — Ця мова ні на що не схожа!
Ленґдон безсило відкинувся на спинку сидіння.
— Можна мені? — запитала Софі.
Тібінґ удав, що не чує.
— Роберте, ви сказали, що вам здалося, наче ви вже бачили щось схоже?
Ленґдон був сердитий і розчарований.
— Мені так здалося. Я не впевнений. Проте... це письмо чомусь здається знайомим.
. — Лі! — знову звернулась Софі, явно незадоволена, що на неї не звертають уваги. — Чи можу я глянути на скриньку, яку змайстрував мій дідусь?
— Звичайно, люба, — відповів Тібінґ і підсунув скриньку до неї. Він не хотів її ображати, але куди вже було братися Софі Неве, якщо член Королівського історичного товариства і гарвардський символог не могли навіть визначити, що це за мова!
— Ага, — сказала Софі вже за кілька секунд. — Я мала б одразу здогадатися.
Тібінґ і Ленґдон разом витріщились на неї.
— Здогадатися про що? — поцікавився Тібінґ.
Софі знизала плечима.
— Здогадатися, що саме цією мовою дідусь мав би це написати.
— Ви хочете сказати, що можете прочитати цей текст? — вигукнув Тібінґ.
— Елементарно, — задоволено усміхнулась Софі. — Дідусь навчив мене цієї мови, коли я мала тільки шість років. Я вільно нею володію. — Софі нахилилася, через стіл і докірливо подивилася Тібінґові в очі. — І, щиро кажучи, сер Лі, з уваги
Попередня
-= 104 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Вікторія 08.09.2020

Прочитала на одному подиху. Дуже цікава
книга. Хочеться продовження ))


Виктория 22.03.2020

Очень интересная книга! Большое
спасибо автору)
Приятная концовка и вообще, очень
захватывающая книга! Я в восторге ☺


vk83413580 24.12.2014

Ось це закінчення?


Додати коментар