Слава ЗСУ!

Схвильованим голосом Берне розповів Фашеві, як Ленґдон і Софі дістали з сейфа невеличку дерев’яну скриньку, а тоді переконали Берне допомогти їм утекти.
— Коли я почув по радіо, що це злочинці, — казав Берне, — то з’їхав на узбіччя і зажадав скриньку назад, але вони напали на мене і викрали броньовик.
— То ви непокоїтеся через дерев’яну скриньку, — сказав Фаш, розглядаючи інкрустацію з троянди. Він знову обережно підняв кришку і подивився на білий циліндр. — А можете ви сказати, що було в цій скриньці?
— Це не має значення, — відрізав Берне. — Я турбуюся про репутацію мого банку. Нас іще ніколи не грабували. Жодного разу. Нам буде непереливки, якщо я не зможу повернути майна, що належить моєму клієнтові.
— Ви сказали, агент Неве і Роберт Ленґдон мали ключ і знали код доступу. То чому ви стверджуєте, що вони викрали скриньку?
— Тому що вони вбивці! Минулої ночі вони вбили кількох людей, у тому числі діда Софі Неве. Очевидно, вони заволоділи ключем і кодом доступу нечесним шляхом.
— Месьє Берне, мої люди перевірили вашу біографію і коло інтересів. Ми пересвідчились, що ви людина високої культури. Думаю, ви також і людина честі. Як і я. А тепер даю вам слово керівника судової поліції, що ваша скринька, як і репутація вашого банку, у надійних руках.
Розділ 90
Лейтенант Колле здивовано витріщився на монітор комп’ютера, що стояв на горищі в стайні Шато Віллет.
— За допомогою цієї системи прослуховували всіх цих людей?
— Так, — відповів агент. — Схоже на те, що інформацію збирали понад рік.
Колле мовчки прочитав перелік іще раз.
КОЛЬБЕР СОСТАК - голова Конституційної ради.
ЖАН ШАФФЕ — куратор, музей Же-де-Пом ЕДУАРД ДЕРОШЕ — старший архіваріус, бібліотека Міттерана МІШЕЛЬ БРЕТОН — голова служби агентів документації (французька розвідка)
Агент показав на екран.
— Особливо турбує номер чотири.
Колле мовчки кивнув. Він це помітив одразу. Жака Соньєра прослуховували. Колле ще раз перечитав решту прізвищ. Як тільки комусь удалося підкласти жучки цим видатним людям?
— Ви вже слухали якісь записи?
— Кілька. Ось один з останніх. — Агент натиснув кілька клавіш.
Колонки ожили: «Капітане, прибув агент із відділу криптографії».
Колле не вірив власним вухам.
— Це ж я! Це мій голос! — Він згадав, як сидів за столом Соньєра і дзвонив Фашеві до Великої галереї, щоб попередити, що прийшла Софі Неве.
Агент кивнув.
— Більшість наших розмов у Луврі минулої ночі можна було прослухати, якщо це когось цікавило.
— Ви послали когось, щоб знайшли жучок?
— Немає потреби. Я точно знаю, де він. — Агент підійшов до столу, де були, звалені на купу якісь записки і схеми. Витяг один аркуш і простягнув Колле. — Упізнаєте?
Коле був вражений. Він тримав фотокопію давньої схеми якогось примітивного механізму. Він не вмів прочитати написи від руки італійською мовою, але в цьому й не було потреби. Він і так знав, що це таке. Модель середньовічного рицаря, що рухає руками й ногами і відкриває рот.
Рицар, що стоїть на столі в Соньєра!
Колле перевів погляд на поля, де хтось написав якісь примітки червоним маркером і вже французькою. Виявилося, що це пояснення, як найкраще вмонтувати в рицаря підслуховувальний пристрій.
Розділ 91
Сайлас сидів у лімузині, припаркованому поблизу церкви Темп- ля, і стискав у спітнілих руках наріжний камінь. Він чекав, доки Ремі закінчить зв’язувати Тібінґа. Мотузку вони знайшли в багажнику.
Нарешті Ремі виліз із заднього салону, обійшов авто і сів за кермо поряд із Сайласом.
— Надійно? — запитав Сайлас.
Ремі усміхнувся, струсив краплі дощу й озирнувся на скоцюр- блене тіло Лі Тібінґа, яке насилу можна було розгледіти в темному салоні.
— Нікуди не подінеться.
Сайлас чув приглушені стогони Тібінґа і здогадався, що Ремі заліпив йому рот старим скотчем.
— Ferme ta gueule!* — крикнув Ремі через плече і натиснув якусь кнопку на панелі керування. Матова перегородка піднялась і відмежувала їх від заднього салону. Тібінґа більше не було видно, голос його стих. Ремі подивився на Сайласа. — Я достатньо наслухався цього скигління.
За кілька хвилин, коли «ягуар» мчав вулицями Лондона, в Сайласа задзвонив мобільник. Учитель. Він схвильовано відповів:
— Слухаю!
— Сайласе, — говорив знайомий голос із французьким акцентом, — радий знову тебе чути. Це означає, що ти в безпеці.
Ferme ta gueule! (фр.) — Заткнися!
Сайластеж був радий почути Учителя. Від часу їхньої останньої розмови минуло вже багато годин, і операція пішла зовсім не так, як планувалось. Аж тепер, нарешті, усе начебто налагодилось.
— Наріжний камінь у мене.
— Чудово, — відповів Учитель. — Ремі з тобою?
Сайлас здивувався, що Учитель назвав ім’я Ремі.
— Так. Він мене визволив.
— Як я йому й наказав. Мені шкода, що тобі довелося так довго потерпати в полоні.
— Фізичні незручності — ніщо. Головне, що наріжний камінь у нас.
— Так. Я хотів би одержати його якнайшвидше. Не можна гаяти часу.
Сайласа охопило радісне збудження. Нарешті він зустрінеться з Учителем!
— Так, Учителю. Це честь для мене.
— Сайласе, я б хотів, щоб Ремі передав мені камінь.
Ремі? Сайлас знітився. Він сподівався, що після всього, що він зробив для Учителя, саме йому буде довірено передати приз. Учитель прихильніший до Ремі?
— Відчуваю, ти розчарований, — сказав Учитель, — а це означає, що ти не зрозумів, про що йдеться. — Він стишив голос до шепоту. — Повір, я б охочіше одержав наріжний камінь від тебе — слуги Божого, аніж від злочинця, але Ремі треба дещо розтлумачити. Він порушив мій наказ і припустився серйозної помилки, що поставила під загрозу всю нашу справу.
Сайласові стало незатишно, і він глянув на Ремі. Викрадати Тібінґа не планувалося, і тепер треба було вирішувати, що з ним робити.
— Ми з тобою слуги Господні, — пошепки сказав Учитель. — Ніщо не може спинити нас на шляху до мети. — Настала зловісна пауза. — Тільки через це я попрошу, щоб Ремі приніс мені наріжний камінь. Зрозумів?
Сайлас відчув у голосі Учителя гнів і був здивований, що той не хоче ввійти в їхнє становище. «Ремі мусив показати облич