Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Код Да Вінчі

— Що?! — обурився Ленґдон.
— Сайлас мав вломитися і відібрати від вас наріжний камінь іще в Шато Віллет — і в такий спосіб вивести вас із гри, не завдавши шкоди, а заодно відвести від мене всяку підозру в співучасті. Однак, коли я побачив, які складні в Соньєра коди, то вирішив залишити вас іще на якийсь час. Сайлас міг викрасти наріжний камінь і пізніше, коли б я довідався достатньо, щоб упоратися з рештою самотужки.
— Церква Темпля, — з гіркотою сказала Софі.
«Нарешті вони починають усе розуміти», — думав Тібінґ. Церква Темпля була ідеальним місцем, щоб відібрати в Роберта й Софі наріжний камінь. Завдяки віршеві про рицаря заманити їх туди виявилося нескладно. Ремі одержав чіткі вказівки: не показуйся, нехай Сайлас сам відбере наріжний камінь. Прикро, але через погрозу Ленґдона розтрощити криптекс об кахельну підлогу Ремі запанікував. «І навіщо тільки Ремі втрутився, — із жалем думав Тібінґ, згадуючи своє інсценоване викрадення. — Ремі був єдиною ланкою, що вела до мене, і він показав обличчя!»
На щастя, Сайлас не знав, що Тібінґ — це Учитель. Нічого не підозрюючи, він допоміг Ремі викрасти його з церкви, а тоді наївно чекав, доки той удавав, що зв’язує заручника в салоні лімузина. Коли Ремі підняв звуконепроникну перегородку, Тібінґ подзвонив Сайласові, що сидів спереду, і з французьким акцентом Учителя наказав йому йти до резиденції «Опус Деї». Одного анонімного дзвінка до поліції було достатньо, щоб позбутися Сайласа раз і назавжди.
З одним свідком покінчено.
З другим свідком було складніше. Ремі.
Тібінґ довго мучився, перш ніж прийняти це рішення, але врешті-решт Ремі сам не залишив йому вибору. Пошук Грааля завжди вимагає жертв. Найпростіший варіант був у Тібінґа просто перед носом, у барі лімузина — коньяк і баночка арахісу. Порошку на її дні було більш ніж достатньо, щоб викликати в Ремі
смертельну алергічну реакцію. Коли Ремі припаркувався на площі Хорсґардз-Парейд, Тібінґ вийшов з авта, підійшов до передніх дверей і сів поряд. За кілька хвилин знову вийшов, зайшов до салону і прибрав усі сліди. А після цього перейшов до останнього пункту своєї місії.
До Вестмінстерського абатства було недалеко. Через металеві скоби на ногах, милиці й револьвер сигналізація на вході, звісно ж, спрацювала, і охоронці розгубилися. Що робити? Примусити зняти скоби і проповзти під детектором? Чи обшукувати його скалічене тіло? Але Тібінґ підказав збентеженим охоронцям значно простіше рішення — пред’явив посвідчення рицаря. Бідолахи один перед одним кинулися заводити його всередину.
Тепер, не спускаючи очей із Ленґдона і Софі, Тібінґ змагався зі спокусою розповісти їм, як блискуче він зумів втягнути «Опус Деї» до операції, яка незабаром призведе до краху всієї Церкви. Але з цим доведеться почекати. Спочатку треба зробити інше.
— Mes amis, — сказав Тібінґ з бездоганною французькою вимовою, — vous ne trouvez pas le Saint-Graal, c’est le Saint-Graal qui vous trouve*. — Він усміхнувся. — Ми не випадково опинилися разом, це ж очевидно. Ґрааль знайшов нас.
Мовчання.
Він заговорив пошепки.
— Слухайте. Чуєте? Ґрааль промовляє до нас із глибини століть. Він не хоче бути заручником нерозважливості Пріорату і благає, щоб ми його визволили. Благаю вас обох, оцініть належно цю нагоду. У цю мить на землі немає трьох інших людей, спроможних більше, ніж ми, розшифрувати останній код і відкрити криптекс. — Тібінґ перевів подих, очі його горіли. — Ми мусимо разом присягнути на вірність одне одному. Дати обітницю рицаря дізнатися правду і розповісти про неї світові.
Дивлячись Тібінґові просто в очі, Софі промовила крижаним тоном:
* Mes amis, vous ne trouvez pas le Saint-Graal, c’est le Saint-Graal qui vous trouve (фр.) — Друзі мої, не ви знаходите Святий Ґрааль, це святий Ґрааль знаходить вас.
— Ніколи в житті я не даватиму обітниць убивці мого діда. За винятком однієї — що зроблю все, аби ви опинилися за ґратами.
Тібінґ спохмурнів і холодно мовив:
— Мені шкода, що ви налаштовані саме так, міс. — Тоді повернувся і навів револьвер на Ленґдона. — А ви, Роберте? Ви зі мною чи проти мене?
Розділ 100
Єпископ Арінґароса зазнав у житті немало фізичних страждань, але цей пекучий біль у грудях від кулі був якийсь дивний. Глибокий і тяжкий. Здавалося, це не тіло, а душа його стікає кров’ю.
Він розплющив очі, силкуючись щось побачити, але на обличчя лився дощ, і все перед очима розпливалось. «Де я?» Він відчував, що чиїсь сильні руки тримають його, несуть кудись його обм’якле тіло, наче шматяну ляльку, а краї ряси лопочуть на вітрі.
Насилу піднявши руку, Арінґароса витер очі і побачив, що чоловік, який тримає його на руках, — це Сайлас. Здоровенний альбінос, важко дихаючи, йшов крізь туман і несамовито кричав щось про лікарню. Червоні очі тупо дивилися вперед, по блідому, заляпаному кров’ю обличчю, текли сльози.
— Сину мій, — прошепотів Арінґароса, — ти поранений.
Сайлас подивився на єпископа, риси його обличчя спотворило страждання.
— Пробачте мені, отче. Я дуже завинив перед вами. — Здавалося, йому ледве стає сили говорити.
— Ні, Сайласе, — заперечив Арінґароса. — Це ти мені пробач. Я сам в усьому винний. — «Учитель пообіцяв, що вбивств не буде, і я наказав тобі в усьому його слухатися». — Я відчайдушно хотів вірити. І дуже боявся. Нас із тобою обдурили. — «Учитель і не збирався віддавати нам Ґрааль».
На руках у чоловіка, якого він прихистив багато років тому, єпископ Арінґароса неначе перенісся в минулій. До Іспанії, де вони
Попередня
-= 141 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Вікторія 08.09.2020

Прочитала на одному подиху. Дуже цікава
книга. Хочеться продовження ))


Виктория 22.03.2020

Очень интересная книга! Большое
спасибо автору)
Приятная концовка и вообще, очень
захватывающая книга! Я в восторге ☺


vk83413580 24.12.2014

Ось це закінчення?


Додати коментар