Слава ЗСУ!

Тоді обережно поставила скриню на стрічку конвеєра й відсунулась убік.
Щойно клешня звільнилась, конвеєр загудів...
Софі й Ленґдон полегшено видихнули, побачивши, що конвеєр ожив. Вони нагадували стомлених подорожніх, що стоять на місці видачі багажу й чекають на якусь таємничу валізу, не знаючи, що в ній.
Стрічка конвеєра вповзала до кімнати праворуч від них через вузьку щілину під металевою засувкою. Ось засувка піднялась, і під нею на конвеєрі виникла величезна чорна пластикова скриня. Вона виявилась значно більшою, ніж вони сподівались, і скидалася на коробку, у якій в літаку перевозять домашніх тварин, тільки на ній не було отворів для повітря.
Скриня зупинилась просто перед ними.
Ленґдон і Софі мовчки дивились на загадковий приз.
Як і все інше в цьому банку, скриня була груба й добротна — металеві застібки, наліпка зі штрих-кодом і важкий металевий держак. Софі вона нагадувала величезну скриньку для інструментів.
Не гаючи часу, Софі розстібнула обидва замки. Тоді подивилась на Ленґдона. Разом вони підняли й відкинули назад важку кришку.
Тоді підійшли ближче й зазирнули всередину.
Спочатку Софі здалося, що скриня порожня. За мить вона щось помітила. Один-єдиний предмет.
На дні стояла вишукана скринька з полірованого дерева завбільшки приблизно як коробка для взуття. Дерево було темно- пурпурове грубої текстури. «Трояндове дерево», — збагнула Софі. Дідусеве улюблене. На кришці була прегарна інкрустація із зображенням троянди. Софі з Ленґдоном обмінялися збентеженими поглядами. Софі нахилилася й витягла скриньку.
Боже мій, та вона важкенька!
Вона обережно віднесла скриньку на стіл. Ленґдон підійшов і став поряд. Вони мовчки дивилися на невеличкий скарб, добути який наказав їм її дідусь.
Ленґдон зачудовано розглядав інкрустацію ручної роботи на кришці — троянду з п’ятьма пелюстками. Таку він уже бачив неодноразово.
— Троянда з п’ятьма пелюстками, — прошепотів він, — це символ, яким Пріорат позначає Святий Ґрааль.
Софі подивилась на нього. Ленґдон розумів, про що вона думає. Він і сам про це думав. Розміри цієї скриньки, її вага, символ Святого Ґрааля — усе начебто вело до одного незбагненного висновку. У цій дерев’яній скриньці — чаша Христова. Ленґдон знову сказав собі, що це неможливо.
— У цій скриньці, — прошепотіла Софі, — чудово вмістилася б... чаша.
Ні, це не може бути чаша!
Софі підсунула скриньку до себе, збираючись відкрити. Але коли вона зрушила її з місця, сталося дещо несподіване. Всередині щось булькнуло.
Ленґдон здивувався. Там якась рідина?
Софі теж була спантеличена.
— Ти чув?..
Ленґдон кивнув, розгублений.
— Рідина.
Софі простягла руку, повільно відімкнула скриньку і підняла кришку.
Нічого схожого на те, що лежало всередині, Ленґдонові не доводилося бачити в житті. Але одне стало їм зрозуміло відразу. Це, безумовно, не була чаша Христова.
Розділ 45
— Поліція перекрила вулицю, — повідомив Андре Берне, захо- дячи до кімнати. — Вивести вас звідси буде нелегко. — Причинивши за собою двері, Берне побачив на конвеєрі масивну плас-
тикову скриню і завмер, наче уражений громом. О Боже! То вони таки дісталися до рахунку Соньєра?
Софі й Ленґдон стояли біля столу, схилившись над чимось, що нагадувало велику дерев’яну скриньку для коштовностей. Софі швидко закрила кришку й підвела очі.
— Ми зрештою знайшли номер рахунку, — сказала вона.
Берне не міг вимовити ні слова. Це все докорінно змінювало.
Він чемно відвів погляд від скриньки й напружено думав, яким має бути його наступний крок. «Я мушу вивести їх із банку!» Але тепер, коли поліція перекрила шлях, Берне знав лише один спосіб, як це зробити.
— Мадемуазель, якщо я благополучно виведу вас із банку, ви маєте намір забрати цей предмет із собою чи повернути до сейфа?
Софі глянула на Ленґдона, тоді знову на Берне.
— Нам треба його забрати.
Берне кивнув.
— Дуже добре. Що б це не було, раджу загорнути його в піджак, доки ми не вийдемо з банку. Я б волів, щоб ніхто нічого не бачив.
Ленґдон скинув піджак, а Берне тим часом поспішно підійшов до конвеєра, замкнув порожню скриню і набрав на клавіатурі кілька простих команд. Конвеєр знову ожив, він поніс свій вантаж назад до сховища. Берне витягнув золотий ключ з отвору й віддав його Софі.
— Прошу сюди. Покваптеся.
Коли вони опинилися на вантажній платформі, Берне побачив, що до підземного гаража пробиваються промені світла від поліцейських автомобілів. Він спохмурнів. Очевидно, вони перекрили виїзд із банку. «Чи не забагато я на себе беру?» Його кинуло в піт.
Берне показав на один із невеличких броньованих фургонів. Надання надійного транспорту теж належало до послуг Депозитарного банку Цюриха.
— Лізьте до вантажного відділення, — сказав Берне. Він відхилив масивні задні двері й жестом запросив їх досередини, де теж виблискувала сталь. — Я повернуся за мить.