Слава ЗСУ!

Тібінґа її слова, схоже, не переконали.
— Але побратими нізащо б не заговорили. Вони заприсяглися мовчати. Навіть перед загрозою смерті.
— Саме так, — сказав Ленґдон. — А це означає, що коли вони не виказали таємниці, і їх убили...
У Тібінґа перехопило подих.
— То ніхто вже ніколи не дізнається, де заховано наріжний камінь!
— Так само, — додав Ленґдон, — як і Святий Ґрааль.
Здавалося, Тібінґ захитався під вагою цих слів. Тоді, наче
не спроможний більше втриматися на ногах, він безсило упав у крісло й відвернувся до вікна.
Софі підійшла до нього й тихо мовила:
— З огляду на те, в якому скрутному становищі опинився дідусь, цілком можливо, що у відчаї він спробував передати таємницю комусь поза братством. Комусь, кому він довіряв. Комусь із родини.
Тібінґ зблід.
— Але завдати такого удару... стільки дізнатися про братство.. . — Він замовк, в очах у нього застиг страх. — Це могла бути лише одна сила. На таку спритність і підступність здатний тільки найдавніший ворог Пріорату.
Ленґдон подивився на нього.
— Церква.
— Хто ж іще? Рим шукав Ґрааль багато століть.
Софі не йняла віри.
— Ви думаєте, це Церква вбила мого дідуся?
— Церква не раз убивала, щоб захистити себе, — відповів Тібінґ. — Документи, що поховані разом зі Святим Граалем, мають вибухову силу, і Церква вже дуже давно намагається їх знищити.
Ленґдон ніяк не міг погодитися з припущенням Тібінґа, що Церква здатна цинічно убивати людей, аби заволодіти цими документами. Йому доводилося спілкуватися з новим папою і з багатьма кардиналами, і він знав, що це глибоко віруючі люди, які б ніколи не схвалили вбивства. Хоч би що там було поставлено на карту.
Софі, схоже, думала так само.
— А якщо припустити, що цих членів Пріорату вбив хтось, не пов’язаний із Церквою? Хтось, хто, вочевидь, не розуміє, що таке Ґрааль? Зрештою, чаша Христова могла б бути доволі привабливою нагородою. Шукачі скарбів часом убивали й не за таке.
—- Знаю з власного досвіду, — сказав Тібінґ, — що люди йдуть на значно більше, аби захиститися перед тим, чого бояться, аніж щоб здобути те, чого бажають. У цьому нападі на Пріорат відчувається розпач.
— Лі, — сказав Ленґдон, — у ваших аргументах немає логіки. Навіщо католицькому духовенству вбивати членів Пріорату, щоб знайти і знищити документи, які вони й так уважають фальшивкою?
Тібінґ гмикнув.
— У затишних кабінетах Гарварду ви, Роберте, зовсім розм’якли. Це правда, що святих отців у Римі Бог обдарував непохитною вірою, яка витримає всі бурі. Не страшні їй і документи, котрі суперечать усьому, що миле їхнім серцям. Але як бути із рештою світу? Як бути з тими, кого Бог не благословив абсолютною вірою? Як бути з тими, хто дивиться на жорстокість, що коїться у світі, і запитує: куди ж подівся Бог? З тими, хто спостерігає за скандалами, що ганьблять Церкву, і запитує: хто ці люди, які вдають, що говорять нам правду про Бога, а водночас брешуть, покриваючи своїх же священиків, котрі розбещують дітей? — Тібінґ перевів подих. — Що стане з цими людьми, Роберте, якщо з’являться переконливі наукові докази, що церковна версія історії Христа неточна і що найдивовижніша історія, яку розповіли світові, — це насправді найдивовижніша історія, на яку світ купився?
Ленґдон не відповів.
— Я вам скажу, що буде, якщо ці документи спливуть, — сказав Тібінґ. — Ватикан зіткнеться з кризою віри, безпрецедентною за двотисячолітню історію християнства.
Запала довга мовчанка. Нарешті Софі мовила:
— Але якщо це Церква завдала цього удару, чому вони спохо- пилися саме зараз, через стільки років? Адже Пріорат тримає
документи Санґріл у таємниці. Вони не несуть Церкві безпосередньої загрози.
Тібінґ важко зітхнув і подивився на Ленґдона.
— Роберте, думаю, ви знаєте про останнє завдання Пріорату?
Від цієї думки Ленґдонові перехопило подих.
— Знаю.
— Міс Неве, — сказав Тібінґ, — між Церквою і Пріоратом багато років існувала мовчазна згода. Церква не чіпала Пріорату, а Пріорат тримав документи Санґріл у таємниці. — На мить він замовк. — Однак Пріорат завжди мав намір колись відкрити цю таємницю. Коли настане відповідний день, братство планує довести свою місію до кінця: порушити мовчанку, показати документи Санґріл усьому світові і якнайширше розголосити справжню історію Ісуса Христа.
Софі мовчки дивилась на Тібінґа. Нарешті й вона опустилась у крісло.
— І ви думаєте, що цей день близько? І Церква про це знає?
— Це лише припущення, — відповів Тібінґ. — Але це, безумовно, підштовхувало б Церкву до рішучого наступу, щоб добути ці документи, доки не стало запізно.
У Ленґдона з’явилось незатишне відчуття, що в словах Тібінґа є логіка.
— Думаєте, Церква змогла б точно довідатись, коли саме Пріорат планує оприлюднити ці документи?
— А чому б і ні? Якщо Церкві вдалося дізнатися імена членів Пріорату, то вона так само могла б розкрити їхні плани. Але навіть якщо вони не знають точної дати, то й самих забобонів було б достатньо.
— Забобонів? — здивувалась Софі.
— Пророки кажуть, — пояснив Тібінґ, — що зараз ми переживаємо епоху величезних змін. Щойно закінчилось тисячоліття, а з ним і ера Риб — це, як відомо, був знак Ісуса. Будь-який астролог скаже вам, що в еру Риб, в ідеалі, людина\ає робити те, що їй наказують вищі сили, бо самостійно вона цього вирішувати не здатна. Тому це був час ревної релігійності. Тепер же ми