Слава ЗСУ!

Конан повернув на захід і побіг крізь хащі, навіть не намагаючись ховатися. Бальт поспішив за ним і лише тепер відчув біль у боці — пікт його вкусив. Раптом Конан зупинився і затримав аквилонця. Бальт почув ритмічний плюскіт і побачив крізь листя довбанку, що пливла вгору річкою. Єдиний її пасажир щосили махав веслом, долаючи течію. Це був міцний пікт з пером чаплі, увіткнутим за мідний обруч на голові.

— Людина з, Гвавели, — пробурмотів Конан. — Посланець Зогара. Про це свідчить біле перо. Він їздив пропонувати мир племенам у пониззі, а зараз поспішає взяти участь у різанині.

Самотній гонець уже перебував навпроти їхнього укриття, коли в Бальта від здивування мало не вилізли на лоб очі. Просто над вухом у нього зазвучала гортанна мова піктів. Тут вігі зрозумів, що це Конан окликає гінця його рідною мовою. Пікт здригнувся, обвів поглядом хащі і щось відповів; потім спрямував довбанку до західного берега. Бальт відчув, що Конан забирає у нього піднятий на поляні лук і одну зі стріл.

Пікт підвів човника до берега і, вдивляючись у хащі, щось вигукнув. Відповіддю був блискавичний політ стріли, яка встромилася йому в груди по самісіньке оперення. Зі здавленим хрипом пікт перевалився через борт і впав у воду. Конан миттю опинився там же, щоб схопити відпливаючу довбанку. Бальт пришкандибав за ним і, нічого вже не міркуючи, заліз до човна. Конан схопив весло і погнав довбанку до протилежного берега. Із заздрістю дивився на нього Бальт: видно, цьому залізному воїнові втома незнайома!

— Що ти сказав пікту? — запитав юнак.

— Щоб він пристав до берега, бо за річкою сидить білий слідопит і може підстрілити його.

— Але ж це нечесно, — сказав Бальт. — Він гадав, що з ним говорить друг. А здорово у тебе виходить їхньою!

— Нам був потрібний його човен, — пробурчав Конан. — Треба було приманити його до берега. Що краще — обдурити пікта, який був би радий з нас шкури спустити, чи підвести людей за річкою, чиє життя залежить тепер від нас?

Якийсь час Бальт роздумував над цією етичною проблемою, потім знизав плечима й запитав:

— Далеко ми від форту?

Конан показав на струмок, який впадав у Чорну Річку на відстані польоту стріли від них.

— Ось Південний Струмок. Від його гирла до форту десять миль. Це південний кордон Конайохари. За ним на багато миль тягнуться болота. З цього боку вони напасти не можуть. Дев’ятьма милями вище від форту Північний Струмок утворює другий кордон. За ним теж болота. Ось чому напад можливий тільки з боку річки. Конайохара схожа на спис завширшки дев’ятнадцять миль, який устромився в Піктські Нетрі.

— То чом би нам не піднятися вгору річкою човном?

— Тому, що довелося б боротися з течією і витрачати час на повороти. Пішки швидше. Крім того, пам’ятай, що Гвавела знаходиться на південь від форту. Якщо пікти переправилися, ми потрапимо просто до них у лапи.

Вже почало сутеніти, коли вони вийшли на східний берег. Конан одразу ж рушив на північ швидким кроком. Ноги в Бальта розболілися.

— Валанн пропонував побудувати два форти біля обох струмків. Таким чином річка весь час була б під наглядом. Але уряд не дозволив. Пихаті бовдури, сидять на оксамитових подушках, а оголені діви подають їм вино… Знаю я цю публіку. Вони нічого не бачать далі свого носа. Дипломатія, хай йому чорті Вони хочуть завоювати піктів теоріями про територіальну експансію. І такі ділові люди, як Валанн, вимушені виконувати розпорядження цієї банди йолопів! їм так само вдасться захопити землі піктів, як відновити Венаріум! І час настане — вони побачать варварів на стінах східних міст!

Тиждень тому Бальт, можливо, тільки розсміявся б над цим. Тепер він мовчав, ознайомившись з неприборканою люттю племен, що жили на прикордонні.

Попереду почувся якийсь звук. Конан вихопив меч і поволі опустив його, коли з-за кущів вийшов пес — величезний, худий, укритий ранами.

— Це собака колоніста, який зводив будинок на березі річки за дві милі на південь від форту, — сказав Конан. — Ясно, що пікти вбили його і будинок спалили. Ми знайшли його труп на попелищі. Пес лежав ледь живий поряд із трьома піктами, яких він загриз. Вони перерубали його майже навпіл. Ми віднесли його у форт і перев’язали. Він трохи одужав і відразу втік у ліс… Ну що, Рубако, все шукаєш тих, хто убив твого хазяїна?

Пес похитав важкою головою і блиснув зеленими очима. Він не гарикнув, не загарчав — мовчки став поряд із ними.

Бальт посміхнувся й ласкаво погладив його по шиї. Пес вишкірив ікла, потім схилив голову і якось невпевнено закрутив хвостом — він давно відвик від людського обходження.