Слава ЗСУ!

На центральній площі височіла мармурова піраміда з якоюсь фігурою. Конану спочатку здалося, що це статуя, поки його гострозорі очі не помітили ознаки руху.

— Це гігантський птах, — сказав один із воїнів, що стояли поряд.

— Ні, це жахливий кажан, — заперечив другий.

— Це мавпа, — вигукнула Бьоліт.

Тим часом нерозпізнана істота розпрямила крила й полетіла в напрямку джунглів.

— Крилата мавпа, — схвильовано підтакував Бьоліт чаклун Н’Гона. — Це зачароване місце.

Бьоліт посміхнулася і наказала причалити судно. Вона перша зійшла на берег, і відразу за нею зійшов Конан, а за ними один за одним воїни зі списами. Панувала тиша.

Бьоліт на тлі руїн мала досить екзотичний вигляд, і життєва сила, якою дихала кожна клітинка її стрункого тіла, особливо контрастувала з навколишньою руїною й безлюддям.

Поволі сходило над хащами сонце, заливаючи зруйновані вежі матовим золотом.

Бьоліт указала на круглу вежу, до якої вела дорога з потрісканих плит із пророслою крізь них травою. Дорога закінчувалася перед вежею масивним вівтарем. Королева піратів підбігла до нього.

— Це храм невідомих богів. Дивись! Канавки для стоку крові жертв ідуть із боків вівтаря, і навіть тисячі дощів не змили з них темних плям. Стіни розсипалися на порох, а цей камінь стоїть, глузуючи з плину життя й часу.

— Які ж вони були, ці стародавні боги? — запитав Конан.

Бьоліт розвела руками.

— Навіть легенди мовчать про це місце. Але подивися на підвищення з двох боків вівтаря. Звичайно жерці ховають своє багатство під вівтарем. Ви, четверо, спробуйте відсунути цю плиту!

Бьоліт відійшла вбік, звільняючи місце воїнам, і задивилася на нахилену вежу. Троє піратів могутньої статури разом із Конаном ухопилися за кам’яні виступи в плиті. У цю мить Бьоліт пронизливо скрикнула. Всі завмерли, а кімерієць з прокльоном відпустив плиту й обернувся до неї.

— Змія в траві, — видихнула Бьоліт. — Убий її, а ви відсуньте плиту.

Конан швидко підійшов до Королеви Чорного Узбережжя, на його місце став інший воїн. Поки кімерієць обережно оглядав траву в пошуках гада, воїни напружилися і спробували зсунути плиту.

Щита не рухалася з місця, але вівтар раптом почав повертатись. Угорі пролунав скрегіт і страшний гул. Вежа звалилася вниз, поховавши воїнів під своїми руїнами.

Усі скрикнули, а тонкі пальці Бьоліт вчепилися в плече Конана.

— Змії не було, — прошепотіла вона, — я обдурила бо боялася за тебе… Боги завжди добре охороняють свої скарби.

Воїни почали розбирати завал, що утворився на місці вежі. Під чотирма знівеченими тілами відкрився вхід у склеп, обагрений кров’ю останніх жертв. Плита вівтаря, майстерно підвішена на кам’яних завісах, служила входом до підземелля. Здавалося, що зі склепу б’є полум’я. Уранішнє світло відбивалося в мільйонах дзеркал. Перед очима приголомшених піратів виблискували скарби: діаманти, рубіни, сапфіри, опали, аметисти, місячні камені. Багато іншого незнайомого каміння блищало різними кольорами. Склеп був повний-повнісінькій коштовностей.

Бьоліт із криком захоплення опустилася на коліна серед скривавлених уламків біля краю склепу і запустила по лікоть свої білі руки у скарби. Коли вона вийняла руки, у неї в долонях опинився довгий шнурок. На золоту струну було нанизане пурпурне каміння, яке відсвічувало кривавим блиском.

В очах Бьоліт спалахнув вогонь безумства. Шемітська душа знаходить у багатстві радісне забуття, а вигляд цих скарбів уразив би навіть відомого своїм багатством і розкішшю кесаря Шушана.

— Вантажте коштовності, ви, псюки!

Голос її став хрипким від збудження.

— Дивись! — м’язиста чорна рука вказувала в бік “Тигриці”.

Бьоліт обернулася з лайкою на яскраво-червоних губах, чекаючи, що побачить інший корабель, який прибув, аби відібрати в неї здобич.

З галери піднялося щось темне й полетіло над джунглями.

— Проклята мавпа хазяйнувала на кораблі, — пробурмотів наляканий воїн.

— Ну, то й що? — гнівно крикнула Бьоліт і нервово відкинула пасмо волосся з чола. — Зробіть ноші з плащів і списів, щоб перенести коштовності… а ти куди йдеш?

— Огляну галеру, — буркнув у відповідь Конан. — Цей “кажан” міг пробити діру в днищі.

Він добіг до берега й вибрався на корабель. Оглянув палубу, потім із похмурим виразом обличчя обстежив місце, де похазяйнувало чудовисько. За хвилину кімерієць повернувся до Бьоліт. Вона вдягла намисто, і червоні діаманти заіскрилися на її грудях.

Величезний чорний воїн стояв до пояса в скарбниці й вичерпував багатства повними жменями, подаючи їх у простягнуті руки своїх товаришів.