Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Конан, варвар із Кімерії

Іззовні долинав шум великого військового табору, та ще час від часу вітер пустелі примушував тріпотіти верхів’я пальм.

— Доля мінлива! — вигукнув Гарет і, легенько попустивши яскраво-червоний пояс, потягся до посудини з вином. — Колись я був мунганським ватажком, нині ж — на чолі людей пустелі. Сім місяців тому ти висів на хресті за два польоти стріли від стін Каурана, а зараз — довірена людина найудатнішого грабіжника між туранськими укріпленнями і пасовищами Заходу. Ти маєш завдячувати мені!

— За те, що став тобі в нагоді? — розсміявся Конан і підняв келиха. — Якщо ти дозволяєш людині піднятися вгору, то, напевно, не без вигоди. А я добивався всього в житті своєю силою, потом і кров’ю, — він подивився на свої знівечені долоні. — Та й багатьох шрамів на тілі сім місяців тому ще не було.

— Справді, ти б’єшся, як ціле полчище дияволів, — погодився Гарет. — Проте ти ж не думаєш, що це через твою доблесть в орду приходять все нові й нові люди. Племенам номадів завжди бракувало удачливого вождя. Певне, тому вони вважають за краще довіряти чужоземцям, а не одноплемінникам. Відтепер для нас немає неможливого. Зараз під моєю орудою одинадцять тисяч воїнів. Через рис їх буде втричі більше. Досі ми грабували тільки прикордонні міста Турану. З тридцятьма тисячами ми облишимо набіги, розв’яжемо справжню війну, підкоримо королівство, і я зійду на його престол. Ти ще побачиш мене володарем землі Шем. Якщо будеш слухняний, залишишся моєю правою рукою — міністром, канцлером, віце-королем. Нині треба ударити на схід, узяти туранську фортецю Везек — там збирають мито з караванів і можна непогано поживитися.

Конан заперечно похитав головою.

— Я так не думаю.

— Що значить — ти так не думаєш? Я очолюю військо, мені й думати!

— Для моїх цілей воїнів вистачить уже зараз, — відповів кімерієць. — Несплачений борг обтяжує мене.

— Ах, он як, — Гарет глянув спідлоба і відсьорбнув вина. — Ти все ніяк не можеш забути цей хрест? Похвально, та з цим доведеться зачекати.

— Колись ти обіцяв мені допомогти узяти Кауран, — сказав Конан.

— Справді, та коли ж це було! Я тоді й гадки не мав, що збереться така армія. Крім того, я мав намір пограбувати місто, а не захоплювати його. Я не хочу втрачати своїх воїнів, а Кауран — міцний горішок. Ось через рік, тоді…

— Через тиждень, — обірвав його Конан, і твердість цих слів змусила мунганина змінити тон.

— Слухай, друже, коли б я навіть зважився згубити своїх хлопців, ти що гадаєш — невже наші вовки зуміють обложити й узяти неприступний Кауран?

— Не буде ні облоги, ні нападу. Я знаю, як виманити Констанція за стіни.

— Ну й що? — гнівно вигукнув Гарет. — Поки ми обсипатимемо один одного стрілами, не їхній, а нашій кінноті доведеться скрутно. Їхні загони пройдуть крізь нас, як ніж крізь масло.

— Цього не буде, якщо за нами стануть три тисячі відчайдушних гіборійських вершників, звиклих битися в строю за всіма правилами військової науки.

— Де ж ти візьмеш три тисячі гіборійців? — розсміявся Гарет. — Хіба що з повітря начаклуєш?

— Вони вже є, — твердо сказав Конан. — Три тисячі кауранських воїнів відкочували в оазис Акель і чекають мого наказу.

— Що? — Гарет став схожий на загнаного вовка.

— Що чув. Ці люди втекли від влади Констанція. Більшість із них поневірялася пустелею як вигнанці. Проте тепер це загартовані й готові на все солдати. Це тигри-людожери. Кожен вартий трьох найманців. Біда й неволя зміцнюють справжніх чоловіків і наповнюють їхні м’язи пекельним полум’ям. Вони блукали дрібними групами, їм бракувало вождя. Я розмовляв із ними через моїх посильних. Вони зібралися в оазисі й чекають команди.

— І все це без мого відома? — в очах Гарета з’явився зловісний блиск, рука відшукувала кинджал.

— Вони визнали мою владу, а не твою.

— І що ти наобіцяв цим виродкам?

— Я сказав, що вовки пустелі допоможуть їм розпластати Констанція і повернути Кауран його жителям.

— Дурень. Ти що, себе маєш за вождя?

Обидва схопилися. Диявольські вогні танцювали в сірих зіницях Гарета, на губах кімерійця грала грізна усмішка.

— Я накажу роздерли тебе чотирма кіньми, — процідив крізь зуби мунганин.

— Поклич людей та накажи, — сказав Конан. — Може, послухаються.

Хижо усміхнувшись, Гарет підняв руку. І зупинився — його втримала упевненість Конана.

— Виродку західних гір, — прошипів він. — Як же ти наважився на змову?

— У цьому не було потреби, — відповів Конан, — Ти брехав, коли говорив, що люди йдуть до нас не через мене. Саме навпаки. Вони, щоправда, виконують твої накази, але б’ються за мене. Коротше, двом вождям тут не бути, а всі знають, що я сильніший від тебе. Ми з ними чудово розуміємо один одного — адже я такий самий варвар, як і вони.

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!