Слава ЗСУ!

— Ні-ні, — поспішив Кармоді.  — Я лиш ніяк не второпаю, куди… тобто ви сказали, що це якась там Служба Координат?

— Всегалактична Служба Координат, — м’яко виправив Сітрайт.

— О-кей! Отже, я не на Землі?

— Звичайно, не на Землі. Або ж, висловлюючись точніше, ви не в жодному з можливих, імовірних, потенційних або темпоральних світів земної конфігурації.

— О-кей, прекрасно! — сказав Кармоді, важко дихаючи.  — Тепер, містере Сітрайт, ви самі коли-небудь були на котрійсь із тих Земель?

— Боюся, не мав такої втіхи. Бачите, мої обов’язки змушують мене триматися кабінету, а дозвілля я проводжу в сімейному колі в котеджі біля…

— Так і є! — прорвало Кармоді.  — Ви ніколи не були на Землі, самі кажете! Так чому ж тоді, хай йому біс, ви сидите в цій клятій комірчині при свічках та ще й у циліндрі, наче ви з книжки Діккенса? Га? Хоч би що ви казали, я наперед знаю вашу трикляту відповідь! Просто якийсь сучий син підсипав мені наркотиків, і ви самі, довгобразий байстрюче, з вашою вишкіреною мармизою, й увесь цей балаган мені примарились!

Кармоді знесилено гепнувся на стілець, дихаючи мов паровий двигун і переможно позираючи на Сітрайта. Він чекав, що все навкруги розвіється, що всі видива щезнуть, а сам він прокинеться в своєму ліжку у власній квартирі, а може, на дивані у приятеля або нехай уже в лікарняному ліжку. Ніщо не розвіялося, крім переможного настрою Кармоді. Він відчув, що не може нічого второпати, але був надто стомлений, щоб цим перейматися.

— Вже заспокоїлися? — крижаним голосом запитав містер Сітрайт.

— Так, уже заспокоївся, — зітхнув Кармоді.  — Вибачте.

— Не турбуйтеся, — спокійно сказав Сітрайт.  — Ви перевтомилися, це можна зрозуміти. Одначе, я нічим не зможу допомогти, якщо ви не опануєте себе. Розум може привести вас додому, нестримні емоційні вибухи ні до чого не приведуть.

— Я ще раз прошу вибачення.

— Щодо цієї кімнати, яка вас так налякала, то я обставив її зумисне для вас. Звичайно, доба підібрана наближено — це найбільше, що я встиг за браком часу. І все для того, щоб ви почували себе, як удома.

— Це ви добре придумали, — сказав Кармоді.  — Значить, і ваш вигляд…

— Абсолютно точно, — усміхнувся містер Сітрайт.  — Я й себе вдекорував, як і кімнату. Це не важко. Невеличкий штришок, багатьом клієнтам подобається.

— Мені також подобається, — запевнив Кармоді.  — Тепер, коли я трохи звик, воно й заспокоює.

— Я й хотів, щоб заспокоювало. А щодо вашого припущення, що все вам наснилося… в цьому щось є…

— Тобто?

Містер Сітрайт енергійно закивав головою.

— Як припущення це має безперечні переваги, проте як оцінка вашого становища — не витримує критики.

— Ох! — Кармоді відкинувся на спинку крісла.

— Якщо бути точним, — вів далі Сітрайт, — то між уявними і реальними подіями істотної відмінності не існує. Ваше протиставлення їх — чисто термінологічного характеру. Зрештою, вам нічого не сниться, містере Кармоді. Це я згадав побіжно, задля інформації. Навіть якщо б снилося, то діяти довелося б так само.

— Нічого не розумію, — признався Кармоді.  — Але вірю вам на слово, що все відбувається наяву.  — Він повагався, потім додав: — Проте одного я ніяк не можу збагнути: чому все таке схоже? Себто Галактичний Центр схожий на Радіо-Сіті, а динозавр Борг розмовляє не як динозавр, і навіть не так, як мав би розмовляти обдарований мовою динозаврі а…

— Будь ласка, не збуджуйтеся!

— Даруйте.

— Ви хочете, щоб я пояснив, чому дійсність така, якою вона є. Але ж на це не існує пояснень. Просто слід навчитися пристосовувати свої упередження до нових фактів. Не сподівайтеся, що реальність пристосовуватиметься до вас, — крім, звісно, рідкісних винятків. Нічого не вдієш, коли трапляються речі дивовижні. І коли звичні — також нічого не вдієш. Я зрозуміло пояснюю?

— Ніби так, — сказав Кармоді.

— Чудово! Так ви певні, що не хочете чаю?

— Дякую. Не хочу.

— Тоді поміркуємо, як вам дістатися додому, — сказав Сітрайт.  — У гостях добре, а вдома найкраще, так?

— Звісно, найкраще, — погодився Кармоді.  — Це для вас дуже важко, містере Сітрайт?

— Ні, я так не сказав би. Справа, звичайно, складна, вимагає точності і навіть деякого ризику. Проте важкою я її не назвав би.

— А що ви вважаєте справді важким?

— Квадратні рівняння, — не роздумуючи, відповів Сітрайт.  — Ніяк не можу навчитися їх розв’язувати, хоч і брався мільйон разів. Ось це, сер, важко! А тепер до справи.

— Ви знаєте, куди перемістилася Земля? — запитав Кармоді.

— «Куди» — не проблема, — відповів Сітрайт.  — «Куди» ви вже дісталися, правда, користі з того ніякої, бо «Коли» виявилось задалеко від шуканого. Але тепер, гадаю, ми потрапимо у ваше «Коли» без зайвого клопоту. «Котра» Земля — ось де заковика!