Слава ЗСУ!

— Гей! — вигукнув він.  — А моя сорочка таки біліша!

— Таки вже й так! — озвався Кармоді, не потурбувавшись навіть глянути.  — Смішно! У нас однакові пральні машини з однаковою програмою. І відбілювач той самий… Що, ні?!

— Я користуюся «Клороксом», — недбало кинув Стін.  — Раджу!

— «Клорокс», — замислено зітхнув Кармоді.  — Ось воно що! Що ж, мій відбілювач мене підвів!

Кармоді зобразив розпач, а Стін зіграв на губах переможний марш. Кармоді подумав, чи не замовити ще пиво, але й попередні два кухлі йому не смакували. Та й Стін як суперник був йому не по зубах. Кармоді розрахувався за пиво кредитною карточкою «Амерікен Експрес» і подався в свою контору на 51-й поверх, П’ята авеню, 666. Демократично, по-приятельськи привітався з колегами, дехто намагався втягнути його в свої рекламні гамбіти, проте він ухилився. Кармоді не міг позбутися думки, що його становище, місце в житті, — жалюгідне. Цілісіньку минулу ніч він перебирав свої шанси вибитися в люди. Важкі роздуми викликали тільки гостру мігрень та розлад шлунку, і ввечері він мало не спізнився на конкурс чарльстона. Добре, що Гелен (яка й не збиралася їхати відпочивати) напоїла його шипучкою Алка-Зельцер, що вмить бадьорість викликає й веселить. Отже, вони пішли, як домовлялися, і витанцювали перший приз — завдяки Алка-Зельцер! Та тяжкі думки не розвіялись. І коли о третій годині ночі Гелен сказала йому, що в Томмі й маленької Тіннер карієс проти минулого року зменшився на 32 відсотки, він відповів:

— А знаєш… Ладен закластися, що це зубна паста «Крест»! — Та душі його це не зігріло, хоча з боку Гелен було дуже мило підказати йому такий хід.

Він знав, що ніяка жінка ніякими ходами не може значно посилити бойові позиції чоловіка. Якщо хочете домогтися успіху в змаганні Споживачів, якщо хочете показати себе вартим не мотлоху, а Речей, Що Мають На Цьому Світі Справжню Ціну, як, наприклад, швейцарського шале фірми «Тех» у неторканих нетрях штату Мен або лімузина Порше-911, яким віддають перевагу Люди, Які Вважають Себе Сіллю Землі, а також Сіллю Солі, і до яких навіть не підступайся з чимось меншим, ніж найкраще… так от, якщо ви хочете мати речі такого класу, то слід довести, що ви їх гідні. Самих грошей — замало, соціальне становище — не зарадить, проста наполегливість — теж нічого не дасть. Вам слід довести, що ви самі належите до Касти Обраних, які вміють усе поставити на карту, а потім усе здобути одним ударом.

— Уперед! — сказав сам собі Кармоді, вдаривши кулаком правиці об ліву долоню. Як поклав, так і буде! І він героїчно рушив до дверей містера Юберманна, свого боса, й героїчно відчинив їх.

Кабінет був порожній. Містер Юберманн ще не прийшов. Кармоді зайшов у контору. Почекає! Щелепи зціплені, губи стиснуті, між бровами залягли три вертикальні зморшки. Головне — не розкиснути. Юберманн з’явиться з хвилини на хвилину. А коли він з’явиться. Том Кармоді скаже йому: «Містере Юберманн, за це ви, звичайно, можете витурити мене на вулицю, але мушу сказати, що у вас тхне з рота», і після паузи ще раз отак: «Тхне з рота!». У думках усе здається просто, але як воно буде насправді! Та все ж пора розігнутися, боротися за впровадження найостанніших здобутків гігієни, пробивати шлях догори! І цієї миті Кармоді відчував на собі погляди отих легендарних постатей — Промисловців, і якщо він не осоромить себе…

— Як ся маєте, Кармоді! — кинув Юберманн, сягнисте ступаючи в контору. Красень з орлиним профілем, скроні торкнуті сивиною — шляхетна ознака високого становища. Окуляри з роговою оправою на цілих три сантиметри ширші, ніж у Кармоді.

— Містере Юберманн, — непевним голосом почав було Кармоді, — за це ви, звичайно, можете…

— Кармоді, — урвав його бос. Його впевнений грудний баритон обрізав слабенький фальцет підлеглого, як хірургічний скальпель фірми «Персони» відтинає безживні тканини.  — Кармоді, сьогодні я відкрив дивовижний зубний еліксир! Називається «Скоуп»! Гарантує ароматне дихання протягом цілої доби! Раджу!

Кармоді іронічно посміхнувся. Фантастичний збіг! Босові пощастило натрапити саме на той зубний еліксир, який Кармоді збирався йому порекомендувати. І ефект незаперечний. З рота містера Юберманна вже не смерділо, як з вигрібної ями після зливи. Тепер на нього чекали солодкі поцілунки (дівчаток, звісно, — сам Кармоді до таких речей потягу не відчував).

— Чували про цей еліксир? — запитав Юберманн і, не чекаючи на відповідь, вийшов з кабінету.

Посмішка Кармоді стала ще іронічніша. Він знову зазнав поразки, та чомусь від неї йому стало легше. Світ споживання виявився жахливим, фантастично втомливим. Може, комусь і ведеться в ньому, як рибі в воді, та Кармоді, мабуть, із іншого тіста. Ну, сказав би він своє? І тоді йому жаль було б розпрощатися з своїм 85-відсотковим споживчим сертифікатом, а зараз з талонами Рейді, замшевим кепі, краваткою фірми «Крістмас», дипломатом «Квік-Тріп» фірми «Скай», стереофоніком моделі КІН-24, а надто з щонаймоднішого крою імпортним, м’яким новозеландським кожушком фірми «Лейкленд» із шалевим коміром. А ще довелося б позбутися всіх інших, таких звичних і милих серцю речей.