Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Не бійся – повторила Трісс, далі не підводячись з колін. – Я почула, як ти впала, і хвилювалась, бо ти так мчала…

Послизнулась – буркнула дівчинка.

Нічого собі не ушкодила?

Ні. А ти?

Чародійка засміялась, спробувала встати, скривилась, вклякла, прошита болем, який відізвався у щиколотці. Всілась, обережно випроставши ноги, знову вилаялась.

Ходи сюди мала, допоможеш мені встати.

Я не мала.

Перепрошую. У такому разі хто ти?

Відьмачка!

Ха! Підійди і допоможи мен встати!

Дівчинка не ворухнулась з місця. Переступила з ноги на ногу, долоня у вовняній рукавичці без пальців бавилась ременем меча, з підозрою поглядаючи на Трісс.

Не хвилюйся – усміхнулася чародійка. – Я не розбійниця, ні хтось подібний. Мене звати Трісс Мерігольд, їду до Каер Морхену. Відьмак знає мене. Не витріщай на мене очі. Я вітаю твою пильність, але будь розсудливою. Чи добралась би сюди, не знаючи дороги? Чи можна коли-неюудь зустріти на Шляху людську істоту?

Дівчинка припинивши вагатись, підійшла ближче, витягла руку. Трісс встала, трохи користуючись з допомоги. Бо не допомога була їй потрібна. Хотіла подивитись дівчинці в очі. І торкнутись її.

Зеленуваті очі малої відьмачки не несли жодного сліду мутації, та й дотик малої ручки не викликав легкого приємного поколювання, характерного для відьмаків. Шалене дитя, хоч і швидко бігало, хоч і бігало стежкою Мордовані з мечем за плечима, не було піддане Випробуванню Травами ані Змінами, цього Трісс була певна.

Покажи коліно, мала.

Не мала.

Перепрошую. Але якось же тебе звуть?

Маю. Я… Цирі.

Приємно познайомитись. Підійди ближче, Цирі.

Я в порядку.

Я хочу бачити, як виглядає те «нічого». Ах, так і думала. «Нічого» дивовижно нагадує подерті штани і здерту до живого м’яса шкіру. Стій спокійно і не бійся.

Не боюся… А-а-а!

Чародійка захихотіла, потерла об стегно долоню, що свербіла від закляття. Дівчинка зіщулилась, оглядаючи коліно.

Ого – сказала. – Вже не боляче! І діри немає… Це чари?

Вгадала.

Ти чарівниця.

Знову вгадала. Хоч зізнаюсь, хотіла б, щоб ти називала мене чародійкою. Щоби вже не помилятися, можеш називати мене на ім’я. Трісс. Ходи, Цирі. Внизу чекає мій кінь, поїдемо разом до Каер Морхену.

Повинна бігти – Цирі помотала головою. – Недобре перервати біг, бо тоді в м’язах робиться молоко. Геральт казав…

Геральт у замку?

Цирі замовкла, зціпила вуста, лупнула на чародійку з-під попелястого чубчика. Трісс захихотіла знову.

Добре – сказала. – Не буду питати. Таємниця є таємниця, правильно робиш, не зраджуєш його особу, яку майже не знаєш. Ходи. На місці побачу, хто є в замку, а кого немає. А м’язами не переймайся, знаю, як зарадити з молочною кислотою. О, ось і мій верховий. Допоможи…

Протягнула руку, але Цирі не потребувала допомоги. Уміло скочила у сідло, легко, не вагаючись. Мерин здригнувся, зляканий, затупав, аде дівчинка швидко схопила повіддя, заспокоїла його.

Даєш собі раду з кіньми.

З усім даю собі раду.

Присунься ближче до луки – Трісс вклала стопу в стремено, вхопившись за гриву. – Дай мені трохи місця. І не вибий мені ока тим мечем.

Мерин, підбадьорюваний п’ятами, попростував ущелиною струмка. Проїхавши настуний яр, видряпався на округлий пагорб. Звідти побачили притулену до кам’яних обривів руїну Каер Морхену – частково зруйновану трапецію оборонного муру, рештки барбакану і брами, товстий тупий стовп донжону.

Мерин пирхнув і витягнув голову, переходячи рів залишками мосту. Трісс натягнула віжки. На неї саму черепи і кістяки, які лежали на дні, не справили враження. Вже їх бачила.

Їм це не подобається – відізвалась раптом дівчинка. – Так не повинно бути. Померлих слід закопувати в землю. Під курганом. Правда?

Правда – підтвердила спокійно чародійка. – Я теж так вважаю. Але відьмаки розглядають той цвинтар як … нагадування.

Нагадування чого?

На Каер Морхен – Трісс скерувала коня під потріскану аркаду – напали. Сталась кривава битва, в якій загинула переважна більшість відьмаків, вціліли тільки ті, яких в той час не було у замку.

Хто їх атакував? І для чого?

Не знаю збрехала. – То було дуже давно Цирі. Запитай про це у відьмаків.

Питала – буркнула дівчинка. – Але не захотіли мені розказувати.

Я їх розумію, подумала чародійка. Дитину вчили на Відмака, до того дівчинці не підданій мутаційним змінам не казали про такі справи. Не розповідалось таким дітям про різанину. Не лякали таку дитину перспективою того, що і вона може колись може почути про себе слова, які викрикували фанатики, що напали на Каер Морхен. Мутант. Потвора. Диявол. Проклята богами, противна природі тварюка. Ні, помислила, не дивувалась відьмакам, що не розповідали про це малій Цирі. І я теж про це не розкажу. Я, мала Цирі, маю ще більшу причну, щоб мовчати. Бо я чародійка, а без допомоги чародіїв фанатики тобі б не захопили замку. Та й «гидкий пасквіль», тобто широко розповсюджений «Монструм», який збурив фанатиків і підштовхнуло їх до злочину, теж скоріше всього було анонімною справою якогось чародія. Але я, мала Цирі, не визнаю колективної відповідальності, не відчуваю пореби спокутувати названі події, які мали місце пів століття до мого народження. А скелети, які мають бути вічним нагадуванням, врешті стануь землею, розпадуться у прах і підуть у забуття, будуть віднесені з вітром, який неустанно шмагає схил…

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар