Слава ЗСУ!

Замовчи - буркнув старий відьмак. – Нічого не кажи.

Найменш очікувано вчинив Ескель, який встав, підійшов до чародійки, і низько нахилившись взяв її долоню і з повагою її поцілував. Вона швидко відсмикнула руку. Не для того, щоб продемонструвати злість і роздратування, але щоб перервати приємну, проникаючу наскрізь вібрацію, викликану доторком Відьмака. Ескель емонував сильно. Сильніше, аніж Геральт.

Трісс – промовив, заклопотано тручи паскудний шрам на щоці. – Допоможи нам. Просимо про це. Допоможи нам, Трісс.

Чародійка подивилась йому в очі, стиснула вуста.

У чому? В чому я маю допомогти вам, Ескелю?

Ескель знову потер шрам, подивився на Геральта. Біловолосий відьмак кивнув головою, закривши очі долонею. Веземір голосно закашляв.

У той момент скрипнули двері, до зали зайшла Цирі. Кашель Веземіра змінився чимось на кшталт задушливого, голосного вдиху. Ламберт вікрив рота. Трісс стримала хихотіння.

Цирі, підстрижена і причесана, йшла до них дрібними кроками, обережно підтримуючи темно-синю сукенку, яка, хоч і вкорочена і припасована, мала сліди везення у в’юках. На шиї дівчинки блищав другий подарунок від чародійки – чорна змійка з лакованої шкіри з рубіновим очком та золотою пряжкою. Цирі зупинилась перед Веземіром. Не знаючи, що робити з руками, вона запхала великий палець за пасок.

Я не можу сьогодні тренуватись – вирекла спокійно і неспішно, у повній тиші – тому що я… Я…

Подивилась на чародійку. Трісс підморгнула до неї, кривляючись до неї так, як задоволена бешкетом, ворухнула устами, підказуючи вивчені фрази.

Нездорова! – закінчила Цирі голосно і гордо, задираючи носа ледь не до стелі.

Веземір знову закашляв. Але Ескель, любий Ескель, не втратив голови, ще раз повівшись так, як треба.

Звичайно – сказав повільно, усміхаючись. – Зрозуміло і правильно, що заняття буде припинено до часу виздоровлення. Теоретичні лекції теж скоротимо, а якщо ти погано почуваєшся, то і їх відкладемо. Якщо потребуватимеш медикаментів чи…

Я цим займуся – втрутилась так само вільно.

Ага… - Цирі тільки зараз злегка зарум’янилась, подивилась на старого Відьмака. – Вуйку Веземіре, я попросила Трісс… Це значить пані Меригольд, що… Для… Ну, щоб вона з нами залишилась. Довше. Довго. Але Трісс сказала, що ти мусиш погодитись. Вуйку Веземіре! Погодься!

Погоджуюсь… - прохрипів Веземір. – Звичайно, що я погоджуюсь…

- Ми дуже раді – Геральт тільки зараз забрав долоню з обличчя. – Ми дуже раді, Трісс.

Чародійка повільно кивнула головою в його бік і невинно стріпнула віями, накручуючи на палець каштанове пасмо. Геральт мав кам’яне обличчя.

Дуже гарно і розумно вчинила, Цирі – сказав – запронувавши пані Мерігольд подовше гостювати у Каер Морхені Я пишаюсь тобою.

Цирі почервоніла, широко усміхнувшись. Чародійка дала їй заздалегідь умовлений знак.

- А тепер – повідомила дівчинка, ще вище задираючи носа – я залишаю вас самих, бо певно мусите обговорити з Трісс різні ваші справи. Пані Мерігольд, вуйку Веземіре, панове… Я прощаюсь. Поки що.

Вона граціозно присіла у реверансі, після чого вийшла з зали, повільно і гідно ступаючи сходами.

- Холера – перервав тишу Ламберт. – Подумати тільки, що я не вірила, що це справді принцеса.

- Догнали, засранці? – Веземір роззирнувся довкола. – Якщо вранці одягає сукенку… То щоб ніяких вправ. Розумієте?

Ескель і Коен окинули старця поглядом цілковито позбавленими поваги. Ламберт відкрито пирснув. Геральт дивився на чародійку, а чародійка усміхалась. – Дякую тобі – сказав. – Дякую тобі, Трісс.

*****

- Умови? – явно занепокоївся Ескель. – Трісс, ми вже тобі пообіцяли, що пом’якшимо тренінг Цирі. Які ще умови хочеш нам поставити?

- Ну, може умови то надто сильно сказано. Назвімо це скоріше порадами. Дам вам три поради, а ви їх виконуйте. Якщо, звісно, вам розходиться на тому, щоб я тут зосталась і допомогла вам у вихованні малої.

- Слухаємо – сказав Геральт. – Кажи, Трісс.

- Передовсім – почала, злостиво усміхаючись – слід урізноманітнити меню Цирі. А зокрема обмежити в ньому секретні грибки і таємну зелень.

Геральт і Коен володіли своїми обличчями. Ламберт і Ескель трохи гірше.

Веземір не володів взагалі. Хоч, подумала, дивлячись на його заклопотану міну, за його часів світ був кращий. Тоді брехня була лицемірством, якого слід було соромитись. Відвертість не була ганебною.

Менше настоянок з оповитого таємницею зілля – продовжувала, намагаючись не хихотіти – а більше молока. Ви маєте тут кіз. Доїння це ніяке не мистецтво, побачиш, Ламберте, в мить навчишся.