Слава ЗСУ!

Мгм.

Швидкість, Цирі, не сила. Сила потрібна лісорубові, який валить сокирою дерева у пущі. Саме тому дівчата рідко бувають лісорубами. Зрозуміла, у чому річ?

Мгм. Розхитуй маятники.

Відпочинь перед тим.

Я не змучена.

Знаєш вже як? Ті самі кроки, фінт…

Знаю.

Атакую!

Хааа! Ха! Хааааа! Маєш! Я дістала тебе, грифе! Гераааальте! Ти бачив?

Не кричи. Контролюй дихання.

Я це зробила! Справді зробила! Мені вдалося! Похвали мене, Геральте!

Браво, Цирі. Браво, дівчино.

*****

У середині квітня сніг зник, злизаний теплим вітром, який повіяв з півдня, від перевалу.

*****

Про те, що діється на світі, відьмаки знати не хотіли.

Трісс постійно і наполегливо скеровувала у бік політики довгі розмови, які велись вечорами у темній залі, освітлюваній спалахами вогню великої печі. Реакції відьмаків були завжди такими самими. Геральт мовчав, прикладаючи долоню до чола. Веземір кивав головою, іноді вставляючи коментарі, з яких не випливало нічогобільше того, що за «Його часів» все було краще, логічніше, справедливіше і здоровіше. Ескель виказував ввічливість, не скуплячись на усмішки і контакти очима, їй здавалоась, що навіть іноді цікавився якимсь малозначущим питанням чи справою. Коен відверто позіхав і дивився у підлогу, а Ламберт не приховував зневаги.

Не хотіли знати нічого, їх не обходили дилеми, які не давали спати королям, чародіям, володарям і вождям, проблеми, від яких тряслись і ревіли ради, кола і тинги. Для них не існувало нічого, що відбувалось за тонучими у снігах перевалами, за Gwenfiech, яка несла свинцевою течією шматки криги. Для них існував тільки Каер Морхен, самотній, загублений серед диких ігр.

Того вечора Трісс була роздратована і неспокійна – цьому, можливо сприяв вітер, виючий серед мурів замку. Того вечора всі було дивноп іднесені – відьмаки, крім Геральта, стали незвично балакливими. Ясна річ, говорили виключно про одне – про весну. Про виїзд на шлях, який наближався. Про те, що шлях їм принесе – про вамрірів, виверн, лісовиків, лікантропів і василісків.

Того разу вже Трісс почала позіхати і дивитись у стелю. Того разу це вона мовчала, до часу, коли Ескель звернувся до неї з питанням. З питанням, якого очікувала.

А як справді там на Півдні, над Яругою? Варто йти в той бік? Не хотіли б втрапити у самий центр якоїсь авантюри.

Що ти називаш авантюрою?

Ну, знаєш… - затнувся. – Досі ти нам розповідала про можливість нової вйни… Про бої, що тривають на пограниччю, про повстання на зайнятих Нільфггардом територіях. Пам’ятаю, що говорила про те, що нільфгаардці знову можуть перетнути Яругу…

А, що там – промовив Ламберт. - Б’ються, ріжуть, січуть один одного без кінця, від сотень літ. Нема чим перейматись. Я вже вирішив, що вирушу на далекий Південь, до Соддену, Махакаму і Ангрену. Відомо, що там, де йдуть війська, завжди множаться страшидли. У таких місцях завжди найркаще заробляється.

Факт – підтвердив Коен. – Околиці знелюдніли, повсюдно самі баби, які не можуть собі дати раду… Купа швендяючих довкола дітей без дому і оіпки… Легка здобив приваблює потвор.

А панове барони – додав Ескель – панове комеси і старости мають зайняті війною голови, їм не вистачає часу, щоб охороняти підданих. Мусять винаймати нас. Це все правда. Але з того, що Трісс нам оповідала раніше цілими вечорами, випливає, що конфлікт з Нільфгаардом це поважніша справа, не якась там локальна війночка. Це так, Трісс?

Навіть якщо – сказала уїдливо чарівниця – то хіба вам це не на руку? Поважна, кривава війна викличе більше знелюднілих сіл, більше овдовілих бабів, навіть збільшить кількість осиротілих дітей…

Не розумію твого сарказму – Геральт забрав долоню з чола. – Справді не розумію, Трісс.

Я теж, дитинко – підняв голову Веземір. – Про що йдеться? Про тих вдів і дітей? Ламберт і Коен роздумують безтурботно по молодості, але тут не слова важливі. Що вони…

… вони тих дітей захищають – гнівно перервала. – Так, я знаю про це. Від вовкулак, які впродовж року убивають двох чи трьох, в той час як нільфгаардський роз’їзд може протягом години вирізати і спалити ціле поселення. Так. Ви захищаєте сиріт. Натомість я борюся за те, що сиріт було якнайменше. Борюся з причинами, а не наслідками. Для цього я перебуваю у раді Фольтеста з Темерії, засідаю там разом з Феркартом і Кейрою Метц. Радимось, як не допустити війни, а якби до неї дійшло, як оборонятись. Бо війна висить над нами, як гриф, безперервно. Для вас це авантюра. Для мене це гра, ставкою у якій є виживання. Я в тій грі задіяна, тому ваша байдужість і нейтральність болить і ображає мене.