Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Так, пане. Саме Білки. Так вони самі себе звуть ельфійською. Одні кажуть, що це тому, що часом носять хвости білок на ковпаках і шапках. Інші кажуть, що це через те, що у бору живуть, годуються горішками. З ними щораз більше клопоту, скажу я вам.

Геральт покрутив головою. Вояк накрив трупи полотом, витер руки в кафтан.

Ходіть – сказав. – Немає чого тут стояти, поведу вас до коменданта. Хворою займеться наш десятник, якщо зможе. Уміє припалювати і зшивати рани, вправляти кістки, то може зуміє і ліки збовтати, хто його зна, то тямущий хлопець, горянин. Ходіть, пане відьмаче.

У хаті митника, задимленій і темній, саме тривала жвава, галаслива дискусія. Коротко підстрижений лицар у кольчузі і жовтій туніці покрикував на двох купців і управителя, на що з досить відстороненою і понурою міною спостерігав митник з забинтованою головою.

- Кажу ж, ні! – лицар вдарив кулаком у хиткий стіл і випростався, поправляючи ринграф14 на грудях. – Поки не повернуться роз’їзди, не рушите мені звідси! Не будете суватись гостинцями!

- Я мушу бути за два дні у Девоні! – заверещав управитель, підсовуючи під очі лицарю короткий викарбований кийок з випаленими знаками. – Бачите причину! Якщо спізнюся, коморник мені відірве голову! Поскаржусь воєводі!

- А поскаржся, поскаржся – глузував лицар. – Раджу, спершу вимостити собі гачі соломою, бо воєвода тебе може копнути. Але зараз я тут наказую, бо воєвода далеко, а твій коморник лайно для мене. О, Уніст! Кого це ти привів, сотнику? Ще один купець?

 - Ні – неохоче відповів сотник. – Це відьмак, пане. Його звуть Відьмак з Рівії.

На здивування Геральта, лицар широко усміхнувся, встав і протягнув руку для привітання.

Геральт з Рівії – повторив, все ще посміхаючись. – Чули про вас, і то не з абияких уст. Що вас сюди привело?

Геральт пояснив, що його привесло. Лицар припинив усміхатись.

Не зустрілись у добрий час. Навіть близько. Ми маємо тут війну, пане відьмаче. Лісами суваються банди Scoia'tael, не далі як вчора зіткнулися з ними. Чекаю тут на харчування і починаємо облаву.

Воюєте з ельфами?

Не тільки з ельфами. Як це, ви, відьмак, не чули про Білок?

Ні. Не чув.

Де ж ви тоді перебували останні два роки? За морями? Бо тут у нас, у Каедвені, Scoia'tael подбали про те, щоб про них було чути, так, вони не зле постарались про це. Перші банди з’явились ледь вибухунала війна з Нільфгаардом. Скористались, кляті нелюди, з нашої заклопотаності. Ми бились на півдні, а вони по тилах почали партизанську війну. Сподівались на те, що Нільфгаард нас знищить, почали кричати про кінець людського панування, про повернення давніх порядків. Людей до моря! Таке їх гасло, під яким мордують, палять і гарбують.

Це ваша вина і зараз ваша турбота – понуро відізвався управитель, вдаривши себе по стегну розписанм києм, ознакою свого стану. – Ваша, вельмож і пасованих15 . Ви гнобили нелюдів, не давали їм жити, то й маєте зараз. А ми туди завжди водили обози, і ніхто нам не заважав. Нам не було потрібне військо.

Це правда, це правда – докинув один з купців, що сидів на лавці, і мовчав до цього. – Білки не страшніші за розбійників, які нишпорили тут дорогами. А за кого ельфи найперше взялись? Саме за розбійників.

А яка мені різниця, хто мені з-за куща стрілу пустить, розбійники чи ельфи? – раптом прорік митник з забинтованою головою. – Стріха, коли мені посеред ночі над головою запалає, однаково горітиме, їй все одно, чия рука тримала головешку. Кажете, пане купець, що Scoia'tael не гірші бандитів? Як сказати. Розбійникам йдеться про здобич, ельфам про людську кров. Дукати має не кожен, але кожен кров у жилах. Кажете, що це клопіт вельможних, пане управителю? Це ще більша брехня. А лісоруби, постріляні на вирубці, смолярі посічені на буках, хлопи зі спалених сіл, чим вони завинили нелюдам? Жили, працювали разом, по-сусідськи, і раптом стріла в спину… А я? У житті жодного нелюда не скривдив, а дивіться, голову розчерепили червонолюдським кордом. А якщо б не вояки, на яких гавкаєте, я би вже лежав під ліктем16 дерну…

Власне! – лицар у жовтій туніці знову торохнув кулаком у стіл. – Охороняємо ваші паршиві шкури, шановне панство, перед цими, як хочете, пригнобленими ельфами, яким як стверджуєте, ми не давали жити. А я вам інакше скажу – занадто їх розпустили. Толерували їх, розглядали як людей, як рівних, а вони зараз завдають нам удар у плечі. Нільфгаард їм платить за це, голову дам, а дикі ельфи з гір озброюють їх. Але справжню опору мають у тих, що живуть осідло, між нами – у ельфів, напівельфів, червонолюдів, гномів і низовиків. Це вони їх укривають, годують, постачають добровольців…

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар