Слава ЗСУ!

Сідай – Ярпен Зіґрін вказав на пень, у якому стирчало його потужний топір. – Кажи, що ти поробляєш у цих околицях, Геральте?

Шукаю допомоги. Подорожую втрьох, з жінкою і підлітком. Жінка хвора. Сильно. Наздогнали вас, щоб просити про допомогу.

Бляха, ми не маємо тут медика – червонолюд сплюнув на палаючі поліна. – Де їх залишив?

Пів стадії¹⁸ звідси, біля гостинця.

Покажеш дорогу. Гей, ви там! Троє на коней, сідлайте, виродки! Геральте, чи тримається твоя хвора жінка у сідлі?

Не дуже. Власне, до цього я мусив її підтримувати.

Взяти бурку, плахту, і два патика з возу! Живо! – Вільфрід Вєнцк, схрестивши руки на грудях, голосно кашлнув.

Ми на шляху – різко сказав Ярпен Зіґрін, не дивлячись на нього. – На дорозі не відмовляється у допомозі.

*****

Холєра – Ярпен забрав долоню з чола Трісс. – Розжарена, як піч. Не подобається мені це. А якщо це черевний тиф або дизентерія?

Це не можу бути ні черевний тиф, ані дизентерія – збрехав з переконаннням Геральт, огортаючи хвору ковдрою. - Чародії імунні на ці хвороби. Це харчове отруєння, не заразне.

Гмм… Ну, добре. Іду попорпаюсь у торбах. Мав десь добрі ліки на срачку, може ще трохи залишилось.

Цирі – зазаначив відьмак, подаючи дівчинці знятий з коня кожух. – Іди спати, падаєш з ніг. Ні, не на віз. На віз покладемо Трісс. Ти ляж біля вогнища.

Ну – тихо запротестувала, дивлячись на червонолюдів, що віддалялись. – Ляжу коло неї. Якщо вони побачать, що ти мене відсуваєш від неї, то не повірять тобі. Будуть думати, що це заразно, і виженуть нас, як ті стражники.

Геральт? – простогнала раптом чародійка. – Де… ми є?

Серед друзів.

Я тут – сказала Цирі, гладячи її по каштановому волоссю. – Я з тобою. Нічого не бійся. Чуєш, як тут тепло? Вогнище горить, а червонолюд зараз принесе ліки на… На шлунок.

Геральте – заплакала Трісс, намагаючись вирватись з-під коців¹⁹ . – Жодних… жодних магічних еліксирів, пам’ятай…

Пам’ятаю Лежи спокійно.

Я мушу… Ооох…

Відьмак без слів схилився, несучи чародійку разом з коконом ковдр, у які її було закутано, і порошкував до лісу, у темряву. Цирі зітхнула.

Повернулась, почувши важкі кроки. З-за возу вийшов червонолюд, тримаючи під пахвою великий вузол. Полум’я вогнища блищало на вістрі топірця, засадженого за пасок, також виблискуючи на ґудзиках тяжкого шкіряного кожуха.

Де хвора? – буркнув. – Полетіла на мітлі?

Цирі вказала в морок.

Ясно – кивнув головою. – Знаю цей біль і паскудну недугу. Коли я був молодим, з’їдав усе, що вдавалось мені знайти чи спіймати, тож зсирався не раз і не два. Хто вона, ця чародійка?

Трісс Мерігольд.

Не знав, не чув. Рідко маю справу з Брацтвом. Ну, але слід назватися. Мене звати Ярпен Зіґрін. А тебе як звуть, гуско?

Інакше – відрізала Цирі, а її очі зблиснули.

Червонолюд зареготав, вишкіривши зуби.

Ах – перебільшено вклонився. – Прошу вибачити. Не розпізнав у мороці. Це ж ніяка не гуска, а шляхетна панна. Падаю у ніжки. Як панна зветься, якщо це не таємниця?

Це не таємниця. Я Цирі.

Цирі. Ага. А ким є панна?

А це – Цирі пихато задерла носик – це є таємниця.

Ярпен знову пирхнув.

Язичок у панни гострий, як оса, як оса. Нехай панна зволить мене вибачити. Приніс медикаменти і трохи їжі. Чи панна прийме, чи прожене старого хама, Ярпена Зіґріна?

Вибачте… - Цирі знітилась, похилила голову. – Трісс справді потребує допомоги, пане… Зігрін. Є дуже хворою. Лякую за ліки.

Нема за що – червонолюд знову вишкірив зуби, приязно ляснувши її по плечу. – Ходи, Цирі, допоможеш мені. Ліки треба приготувати. Накрутимо кульок згідно рецепту моєї бабусі. Тій кульці не зможе противитись жодна зараза, яка засіла у кишках.

Розгорнув пакет, видобувши щось таке, як брила торфу і малий глиняний горщик. Цирі наблизилась, зацікавлена.

Треба знати те, мила Цирі – вирік Ярпен – що моя бабка зналась на лікуванні, як ніхто. На жаль, вона вважала, що причиною більшістю хвороб є неробство, і що воно найкраще лікується кийком. Щодо мене і моїх родичів застосовувала такі ліки головно профілактично. Била нас через будь-яку причину, або й без причини. То була виняткова яга. А одного разу, коли ні з того, ні з сього дала мені кусень хдіба зі смальцем і цукром, то так мене цим здивувала, що я від здивування впустила той окраєць, смальцем виз. Ну, а бабка відгамселила мене, стара паскудна карга. А потім дала мені другий окраєць, тільки вже без цукру.

Моя бабця – Цирі з розумінням поквала головою – теж мене раз побила Різками.