Слава ЗСУ!

Першим плив великий, довжиною як мінімум сімдесят сажнів²⁵ тримачтовий галеас²⁶ , над якою розвивався амарантовий прапор зі срібним орлом. За ним, ритмічно працюючи сорока веслами, сунула менша, струнка галера, оздоблена знаком золото-червоно крука на чорному полі.

Ух, але ж і здоровенні дракони – промовив Плюскавець, стаючи поряд відьмака. – Але й оре ріку, аж хвиля йде.

Цікаво – зазначив Геральт. – Галеас пливе під реданською бандерою, а галера з Аердину.

З Аердіну, аякже – підтвердив шкіпер. – І несе вимпел намісника з Нагги. Але зваж, обидва корпуси суден мають гостре дно, занурені приблизно на два сажені. Це значить, що до самого Нагги не пливуть, бо вони б не пройшли через пороги і мілини вгорі за течією. Пливе до Піни або до Білого Мосту. А, дивись, на палубах повно війська. Це не купці. Це воєнні кораблі, пане Геральте.

На галеасі подорожує хтось важливий. Нап’яли намет на палубі.

А, ну так нині подорожують вельможі – кивнув головою Плюскавець, длубаючись у зубах від колупаною від борту скіпкою. – Ріка безпечніша. Лісами нишпорять ельфіські команди, не відомо, з якого дерева вилетить стріла. А на воді не страшно. Ельф, як той кіт, не любить води. Воліють сидіти у хащах…

Це мусить бути хтось справді важливий. Багатий намет.

Ну, це може бути. Хто зна, може сам король Візімір удостоїв такої честі? Різний народ тепер подорожує… А якщо вже йдеться про це, ви у Піні просили, щоб я нашорошив вуха, чи хтось вами не цікавиться, чи хтось про вас випитує. Отой недотепа, бачиш його?

Не показуй пальцем, Плюскавцю. Що це за один?

А хіба я знаю? Самі спитайте, бо він йде до нас. Бачите, як його хитає! А вода як дзеркало, зараза, якби трохи хвиль, напевно рачки би лазив, незграба.

«Незграба» виявився невисоким, кощавим чоловіком невизначеного віку, вбраним у вовняний широкий і не дуже чистий плащ, пришпилений круглою латунною брошкою. Кріплення брошки, напевне загублене, було замінене кривим гвіздком з заклепаною голівкою. Чоловік підійшов, пробурчав, примружив короткозорі очі.

Гм. Чи я маю приємність з Геральтом з Рівії, відьмаком?

Так, шановний пане. Маєте.

Дозвольте відрекомендуватись. Я Лінус Пітт, магістер-бакалавр, викладач природничої історії в Оксенфуртській Академії.

Дуже приємно зустрітись з вами.

Гмм… Мені казали, що пан охороняє перевезення за дорученням Компанії Малатіуса і Грока. Нібито через небезпеку нападу якогось монстра. Мені цікаво, про якого саме монстра йдеться?

Сам над тим думаю – відьмак сперся в борт, дивлячись на темні обриси надрічних лугів на темерському березі, які маячили у тумані. – І доходжу до висновку, що мене найнято скоріше на випадок атаки команди Scoia'tael, яких мабуть рясніє в околицях. Тому що подорожую вже шостий раз між Піною і Новіградом, а жагниця не показалась ні разу…

Жагниця? Це якась народна назва. Я б скоріше послуговувався науковою назвою. Гмм… Жагниця… Дійно не знаю, який вид ви маєте на увазі…

Я маю на увазі шорстку потвору, довжиною у два сажні, яка нагадує зарослий водоростями стовбур, який має десять лап і щелепи, як пили.

Опис залишає бажати кращого з точку зору наукової точності. Дійно йдеться про когось з родини Hyphydridae?

Я цього не виключаю – зітхнув Геральт. – Жагниця, з того, що я про неї знаю, походить з винятково паршивої родини, жодна назва не є для цієї родини образливої. Мова про те, шановний бакалавре, що котрісь з членів цього несимпатичного роду атакували два тижні тому баржу Компанії. Тут, у Дельті, недалеко від місця, у якому ми саме знаходимось.

Хто таке стверджує – засміявся скреготливо Лінус пітт – той неук або брехун. Нічого подібного не могло статись. Я дуже добре знаю фауну Дельти. Родина Hyphydridae взагалі тут не водиться. Ані інші такої ж міри небезпеки хижі види. Значне засолення і нетиповий хімічний склад води, особливо під час припливу…

У час припливу – обірвав Геральт – коли хвиля припливу проходить через канали Новіграду, у Дельті взагалі немає води у точному значенні цього слова. Частина її складається з відходів, обмилків, олії та здохлих щурів.

На жаль, на жаль – засмутився магістер-бакалавр. – Деградуюче середовище… Не повірите, але з понад двох тисяч гатунків риби, які жили у цій річці ще п’ятдесят років тому, зосталось не більше як дев’ятсот. Це справді прикро.

Обидвоє сперлись на перила і мовчки дивились на зелену мутну глибину. Приплив вже починався, бо вода смерділа щораз сильніше. З’явились перші здохлі щурі.

Цілком вимер білоперий головач – перервав мовчанку Лінус Пітт. – Зникнула кефаль, вежоголов, кітара, смугастий в’юн, барбус вогняний, зубач королівський…