Слава ЗСУ!

Я не маю часу розглядатись. Я працюю.

Мій татусь – повідомив Еверетт безшелесно підкравшись – є лицарем короля Фольтеста! І має ще більші вуса!

Вали звідси, шкет – сказав до нього Ольсен, після чого тяжко зітхнув. – Може маєш трохи горілки, Геральте?

Ні.

Але я маю - здивував всіх вчений муж з Академії, витягуючи з сакви пласку баклагу.

А я маю закуску – похвалився Плюскавець, виринаючи як з-під землі. - Вудженого річкового миня!

А мій татусь…

Відвали, гівнюче!

Вони всілись на моток канатів у тіні одного з возів, що стояв у центрі судна, почергово попиваючи з бутля і пожираючи миня. Ольсен мусив залишити їх на хвилину, бо вибухла сварка. Червонолюд-купець з Махакаму зажадав нижчого розміру мита, намагаючись переконати митників, що хутра срібних лисів, які він ввозить, належать винятково великим котам. Мама цікавого і всюдисущого Еверетта не хотіла натомість взагалі проходити контроль, пронизливо посилаючись на право меча і привілеї шляхти.

Вантажне судно повільно сунуло широким руслом серед закручених островів, тягнучи біля бортів коси водоростей, водяних лілій та латаття. Серед очерету грізно гуділи чаплі і посвистували черепахи. Чаплі стоячи на одній нозі, зі стоїчним спокоєм дивились у воду, знаючи, що не має чого гарячкувати – риба рано чи пізно сама припливе.

І що, пане Геральте? – озвався Плюскавець, облизуючи шкурку миня. – Ще один спокійний рейс? Знаєте, що вам скажу? Та потвора не є дурною. Він знає, що на нього є засідка. У нас, у селі, була, вважай, річка, у ній жила видра, вона прокрадалсь на подвір’я, кури душила. А така була хитра, що не прилазила ніколи, коли дома був батько чи я з братами. Прилазила тільки тоді, коли залишався дідок, сам-один. А дідусь наш, вважайте, розумово трохи слабував і ноги йому параліч вхопив. Видра, мати її, знала про це. Ну то одного разу наш батько…

Десять відсотків ad valorem! – роззявився з міделю червонолюдський купець, вимахуючи шкуркою лиса. – Скільки належить і більше ні мідяка не заплчачу!

То ми сконфіскуємо все! – гнівно гаркнув Ольсен. – І донесу новіградській варті, після чого підете до цюпи разом з тим вашим Валорем! Боратеку, інкасуй все, до монетки! Гей, залишили щось для мене? Не вихлебтали до дна?

Сідай, Ольсене – Геральт зробив йому місце на канатах.

Як бачу, ти маєш нервову роботу.

Ах, маю вже цього вище вух – зітхнув митник, після чого лигнув з баклажки, витерши вуса. – Кидаю я це до зарази, повертаюсь до Аердину. Я є справжнім вендербержцем, потягнувся до Реданії за сестрою і шуряком, але тепер вертаюсь. Знаєш, Геральте, збираюсь вступити до війська. Зараз король Демавенд оголосив набір до спеціальних військ. Пів року вишколу у таборі, а вже потім отримуватиму платню утричі більшу, ніж тут, навіть з урахуванням хабарів. Цей минь пересолений.

Я чув про це спеціальне військо – підтвердив Плюскавець. – Це для пошуку Білок, бо з ельфійськими командами регулярне військо не дає собі ради. Найохочіше, як я чув, затягують туди напівельфів. Але той табір, де їх вчать воювати, нагадує справжнє пекло. Відти п’ятдесят на п’ятдесят виходять, одні по платню, інші на жальник²⁸ , ногами вперед.

Так треба – прорік митник. – військо спеціальне, шкіпере, це не в січку сцяти. Це не засрані щитники, яким вистачає тільки показати, яким кінцем спис коле. Спеціальне військо мусить вміти битись, що агов!

То ти такий суворий воїн, Ольсене? А Білок не боїшся? Сподіваєшся вижити?

О ва! Я теж знаю, як лук натягати. Я вже воював з Нільфгаардом, то що мені ті ельфи.

 Скажу – здригнувся Плюскавець – що як їм хто потрапить живцем до рук, цим Scoia'tael… То ліпше б йому було не народжуватись. Огидні муки.

Ех, стули писок, шкіпере. Мелеш як баба. Війна це війна. Раз ти ворога, другий раз ворог тебе тебе гупне у зад. Наші спійманих ельфів теж не пестять, не бійся.

Тактика терору – Лінус Пітт викинув за борт голову і хребет миня.- насильство породжує насильство. Ненависть вросла у серця… і отруїла кров побратимів…

- Що? – скривився Ольсен. – Кажіть по людськи!

Тяжкі часи настали.

Так, правда – підтакнув Плюскавець. – Безсумнівно буде велика війна. Круки щодня літають небом, видно, падлом їм пахне. А віщунка Ітліна провістила кінець світу. Біле Світло настане, потім засяє Біла Зимність. Або навпаки, забув вже, як то йшло. А люди розказують, що вже було видно знаки на небі…

Ти на фарватер дивися, шкіпере, замість неба, бо твій корабель вискочить на мілину. Ха, дивіться, ми вже на рівні Оксенфурту. Дивіться, оно вже видно Барило!

Імла вже явно розійшлася, так що могли бачити купини і луги правого берегу і фрагмент акведуку, що підносився над ними.