Слава ЗСУ!

Нехай тільки спробує! – Донімір з Трої вип’ятив оздоблені трьома левами груди і трясонув мечем в повітрі. – Дали їм перцю під Содденом, можемо ще раз дати!

Дуже зарозумілі, - пирхнув Шелдон Скаггс. - Видно забули, пасований пане, що поки дійшло до другої битви під Содденом, Нільфгаард пройшов через ваші землі як залізний вал, що трупами таких, як ви хватів всипано поля від Мамадалу по Заріччя. А затримали Нільфгаардців також не такі, як ви, крикливі зухи, а об’єднані союзом сили Темерії, Реданії, Аердину і Каедвену. Згода і єдність, от що їх затримало!

Не тільки - вирік виразно, але дуже холодно Радкліфф - Не тільки це, пане Скаггсе.

Червонолюд харкнув голосно, шмаркнув, переступив черевиками, після чого злегка вклонився у бік чародія.

Ніхто не зменшує заслуг ваших побратимів, - відповів. – Ганьба тим, хто не визнає подвигу чародіїв з Содденського Пагорбу, бо відважно стояли, пролили кров за спільну справ, сприяли перемозі. Сьогодні нагадав про них Жовтець в своїй баладі, і ми теж не забули. Але зважте, що ви чародії були з’єднані і солідарні на Соддені, визнали лідерство Вільфгефорца з Роггевену, як і ми, воїни Чотирьох королівств, визнали командування Візімира Реданського. Шкода тільки що тільки на час війни вистачило тієї згоди і солідарності. Бо нині, коли спокій, знову поділилися. Візі мир з Фольтестом душать один одного митами і правом складу⁷ , а Ліга з Генгфорсом і Тиссенідами з Ковіру має всіх десь. Та й серед чародіїв, як чув, марно шукати колишньої згоди. Немає серед вас згуртованості, немає дисципліни, немає єдності. А в Нільфгаарді є!

Нільфгаардом володарює імператор Емгир вар Емрейс, тиран і самодержець, змушуючи до послуху батогом, списом і топірцем! – загримів комес Віліберт. – Що нам пропонуєте, пане краснолюде? У що нам згуртуватись? В подібну тиранію? А хто той король, чиє королівство, на ваш погляд, має підпорядкувати собі інші? В чиїх руках хотіли б бачити берло і батіг?

А що мене то обходить? – стенув плечима Скаггс. – То ваші, людські справи. Кого б ви зрештою королем не обрали, жоден червонолюд ним не стане.

Ані ельф, ані навіть напівельф, - додав високий представник Старшого Народу, продовжуючи обіймати красуню в току. – Навіть чверть ельфа вважаєте за щось нікчемне…

То вас болить, - засміявся Віліберт. – В той самий ріг дмете, що і Нільфгаард бо Нільфгаард теж кричить про рівність, обіцяє вам повернення до давніх порядків, щоб тільки нас вибити і з цих земель вигнати. То така єдність, така рівність вам мариться, про таке думаєте, таке кажете! Бо Нільфгаард вам за те золотом платить! І не дивно, що так любитесь, бо ті нільфгаардці – ельфійська раса…

Нісенітниця, - відповів холодно ельф. – Плетете глупства, пане лицарю. Расизм засліплює вас, очевидно. Нільфгаардці є людьми, такими самими, як ви.

Це огидна брехня! То нащадки Чорних Сідхе, кожен то знає! В їх жилах тече ельфійська кров! Кров ельфів!

А в ваших жилах що плине? – ельф глузливо усміхнувся. – Змішуємо нашу кров поколіннями, від зустрічі, ми і ви, виходить то смішно, не знаю, на щастя, чи на нещастя. Мішані зв’язки почали ганити менше чверті століття тому, зрештою, з нікчемними наслідками. І покажіть зараз мені людину без домішку Seidhe Ichaer, крові Старшого Народу.

Віліберт виразно почервонів. Знітилась також Вера Левенгаупт. Схилив голову закашляв чародій Радклфф. Що цікаво, одночасно зарум’янилась гарна ельфиня в горностаєвому току.

Всі є дітьми Матері Землі – розлягся у тиші голос сивого друїда. – Ми є дітьми Матері Природи. І хоч матері нашої не шануємо, хоч ніколи не вибачаємося за її турботи і біль, хоч краємо їй серце, вона кохає нас, кохає нас усіх. Пам’ятаймо про це, зібрані тут, в Місці Приязні. І не сперечаймося, хто з нас тут був першим, бо першим був викинутий хвилею Жолудь, а з Жолудя проріс Великий Блеобгеріс, найстарший з древніх. Стоячи під гіллям Блеобгерісу, серед його одвічних коренів, не згадуємо про наші власні, братерські коріння, про землю, з якої те коріння росте. Пам’ятаймо про слова пісні поета Жовтеця…

Власне! – крикнула Вера Левенгаупт. – А де він?

Змився, - констатував Шелдон Скаггс, дивлячись на порожнє місце під дубом. – Взяв гроші і змився без прощання. По ельфійському!

По червнолюдськи! – запищали залізні товари.

По людськи, - поправив високий ельф, а красуня в току схилила голову на його плече.

*****

Гей, музико, - повідомила мамуня Лантіері, вриваючись до кімнати без стуку, розносячи перед себе сморід гіацинтів, поту, пива і копченостей. – Маєш гостя. Виглядає на достойного пана.