Слава ЗСУ!

 Вітаю, додумались. Ясна справа, відьмакові, не тобі, ти би ніколи не додумався до цього. Але афера є значно складнішою, аніж тобі здається. Отож, мій друже, люди з таємної служби короля Фольтеста теж, як виявляється цікавляться паном Ріенсом. Вони передбачили план тих, як ти кажеш, хитрунів. Це вони зійшли на бражу, вони хотіли схопити Відьмака. Може як приманку для Ріенса, може з іншою метою. Відьмак під Грабовою Бухтою замочив темерських агентів, Ріенсе. Їх шеф дуже, дуже злий. Кажеш, що Геральт виїхав? Маю надію, що не до Темерії. Звідти може не повернутись.

І це твій гачок?

Аякже. Саме це. Можу залагодити справу з Темерцями. Але не задарма. Куди виїхав відьмак, Жовтцю?

До Новіграду – збрехав трубадур без роздумів. – Поїхав шукати там Ріенса.

Помилка, помилка – усміхнувся шпигун, вдаючи, що не помітив брехні. – Знаєш, однак шкода, що не переміг огиди і не зустрівся зі мною. Зменшив би його клопоти. Ріенса немає у Новіграді. Зате темерських агентів там без ліку. Напевно чекають на Відьмака. Вони вже дізнались про те, що я знав від давна. А саме, що відьмак Геральт з Рівії, відповідно допитаний, може відпости на безліч питань. Питань, які починають задавати собі таємні служби всіх Чотирьох Королівства. Справа проста: відьмак приїздить сюди, до Кафедри, і відповідає на ці питання мені. І буде мати спокій. Я вгамую темерців і забезпечу йому безпеку.

Про що йде мова? Може я міг би на них відповісти?

Не сміши мене, Жовтцю.

Однак – озвалась раптом Філіппа Ельхарт. – може міг би? Може заощадиш нам час? Не сумнівайся, Дійкстро, що наш поет сидить в тій афері по вух, а його тут маємо, відьмака поки що ні. Де є дитя, з якою бачено Геральта у Каедвені? Дівчинка з попелястим волоссям і зеленими очима? Та, про яку Ріенс питався тоді у Темерії, коли тебе схопив і мордував? Що, Жовтцю? Що знаєш про ту дівчинку? Де відьмак її заховав? Куди поїхала Єнніфер після отримання листа від Геральта? Де ховається Трісс Мерігольд і які вона має причини, щоб ховатись?

Дійкстра не ворухнувся, але по його короткому поглядові на чародійку Жовтець зорієнтувався, що шпигун здивований. Питання, які задала Філіппа, мабуть були задані занадто рано. І не тій людині. Питання справляли враження поспішних і необережних.

Проблема полягала в тому, що Філіппу Ельхарт можна було звинувачувати в всьому – крім поспішності і необережності. – Мені прикро – сказав повільно – але на жодне з тих питань не знаю відповіді. Я б вам допоміг, якщо б міг. Але не можу.

Філіппа подивилась йому просто в очі.

Жовтець – процідила – Якщо знаєш, де перебуває та дівчинка, скажи це нам. Клянусь, що і мені, і Дійкстрі йдеться тільки про її безпеку. Про безпеку, яка є під загрозою.

Не розумію. – збрехав поет – що вам власне до цього. Але я справді не знаю, про що йде мова. В життя не бачив дитятка, яке вас так цікавить. А Геральт…

 Геральте – обірвав Дійкстра – не допустив тебе до таємниці, не писнув тобі ані слова хоч не сумніваюсь, що засипав його питаннями. Цікаво, чому, як думаєш, Жовтцю? Може той простодушний і збриджений щодо шпигунів простачок відчув, ким ти є насправді? Дай йому спокій, Філіппа, шкода часу. Гівно він знає, не дайся обманутись премудрим мінам і багатозначним усмішкам. Він може нам допомогти виключно в один спосіб. Коли відьмак випірне з укриття, сконтактуєшся з ним, ні з ким іншим. Він тебе, уяви собі, вважає приятелем.

Жовтець повільно підвів голову.

Так – підтвердив. – Вважає мене таким. І уяви собі, Дійкстра, що небезпідставно. Зрозумій це нарешті і зроби висновки. Зробив? Ну, то тепер вже можеш спробувати шанатаж.

Ну, ну – усміхнувся шпигун. – Але й чутливий ти в цьому питанні. Але не дмися, поете. Я жартував. Шантаж між нами, друзями? І мови про це бути не може. А твоєму відьмакові, повір мені, не зичу злого і не думаю шкодити. Хто зна, я можливо навіть з ним поговорю до опопільної користі? Але щоб це сталось, я мушу з ним зустрітись. Коли його побачиш, приведи його до мене. Дуже тебе про це прошу, Жовтцю. Дуже тебе прошу. Чи ти розумієш, як сильно?

Трубадур пирхнув.

Я зрозумів, як сильно.

Я хотів би вірити, що це правда. Ну, а тепер йди вже. Орі, відпровадь пана трубадура до виходу.

Бувай - Жовтець встав. – Зичу щастя у праці та особистому житті. Прощавай, Філіппа. Ага, Дійкстро. Агенти, що за мною лазять. Відклич їх.

Відкличу – збрехав шпигун. – Відкличу. Хіба ти мені не віриш?

Ні, звичайно – збрехав поет. – Я вірю тобі.

Жовтець забавлявся на території Академії аж до вечора. Цілу годину пильно оглядався, але не помітив шпигунів, що слідкували за ним. І саме це найбільше його непокоїло.