Слава ЗСУ!

Три – стенула плечима Тіссая де Вріес.

- Я був ближче – протягнув Артауд. – Вистачило дві. Але складних, визнаю.

- Всюди така паскудна погода?

- Всюди.

- Відпочинемо за їжею і старим червоним вином з Цідарісу. Лідія, чи можна тебе просити?

Лідія ван Бредевоорт, асистентка і особиста секретарка Вільгефортца, з‘явилась з-за портьєри як ефірна проява. Усміхнулась очима до Тіссаі де Вріес. Тіссая, пануючи над обличчям, відповіла приязною усмішкою і схилила голову. Артауд Терранова підвівся, вклонився з реверансом. Він так само досконало володів обличчям. Знав Лідію.

Дві служниці, розвіваючи і шелестячи спідницями, швидко занесли на стіл посуд, кухонне начиння і півмиски. Лідія Ван Бредевоорт запалила свічки у ліхтарях, делікатно вичаровуючи маленькі вогники між великим і вказівним пальцями. Тіссая побачила на її долоні слід олійної фарби. Занотувала у пам’яті, щоб пізніше, після вечері, попросити молоду чародійку показати її новий витвір. Лідія була талановитою художницею.

Вечеряли мовчки. Артауд Терранова не стримував себе, невимушено сягав до півмисків, і можливо надто часто і без припрошувань з боку господаря клацав срібною накривкою карафи з червоним вином. Тіссая де Вріес їла повільно, присвячуючи більше уваги регулярномуу розкладанню композиції з тарілки, столових приборів і серветки, які весь час, на її думку, лежали нерівно і разили її любов до порядку і естетичний смак. Пила помірно. Вільгефортц їв і пив ще менше. Лідія , ясна річ, не пила і не їла взагалі. Полум’я світило хвилястими довгими червоно-золотими вусами вогню. У вітражі вікон дзвонили краплі дощу.

Ну, Вільгефортце - врешті озвався Терранова, дряпаючи виделкою у полумиску в пошуках відповідного товстого шматка дчиини. – Яке твоє ставлення до

починань наших монархів? Ген Гедимгейт і Франческа прислали нас сюди, бо хочуть дізнатись твою думку. Мене і Тіссаю теж це цікавить Капітула хоче мати у цій справі послідовну позицію. А якщо доведеться діяти, діяти теж хочемо спільно. Так що ти порадиш?

Ти дуже мені лестиш – Вільгефортц жестом подякував Лідії, яка хотіла докласти йому броколі на таріль – що моя думка у цій справі може бути важливою для Капітулу.

Цього ніхто не казав – Артауд знову долив собі вина. – Ми і так приймаємо рішення колегіально, коли капітула збереться. Але перед тим хай кожен має можливість висловитись, щоб ми мали розуміння у поглядах. Слухаємо тебе.

Якщо закінчили вечеряти, перейдемо до лабораторії – телепатично запропонувала Лідія, усміхаючись очима. Терранова подивився на її усмішку, і швидко випив те, що мав у келиху. До дна.

Добра думка – Вільфортц витер пальці у серветку. – Там нам буде краще, також там маємо сильніший захист від магічного підслуховування. Ходімо. Можеш взяти карафку, Артауде.

Не відмовлюсь. Це мій улюблений рік.

Перейшли до лабораторії. Тіссая не могла стриматись, щоб не окинути оком на верстат, повний реторт, тиглів, трубок, кристалів і незліченних магічних приладів. Все було захищене камуфлюючим закляттям, але Тіссая де Вріес була Гроссмейстером – не існувало заслону, через який вона б не могла проникнути. Її трохи цікавило, чим маг останнім часом займається. Миттю зорієнтувалася у конфігурації недавнього використання обладнання. Вона служила для визначення місця перебування зниклих і прихованих людей методом «кристал, метал, камінь». Чародій когось розшукував, або розв’язував якісь теоретичні логістичні проблеми. Вільфортц з Роггевеену був відомий любов’ю до розв’язування таких проблем.

Сіли у різьблені чорного дерева карли³⁷ . Лідія дивилась на Вільгефортца, вловила відданий поглядом знак і негайно вийшла. Тіссая непомітно зітхнула.

Всі знали, що Лідія ван Бредевоорт кохає Вільгефортца, що кохає його багато років, тихою, завзятою, впертою любов’ю. Чародій, зрозуміло, так само про це знав, але вдавав, що не знає. Лідія полегшувала йому роботу, бо ніколи не зраджувала перед ним свої почуття – ніколи не вчинила найменшого кроку чи жесту, не дала знаку подумки, а якби навіть могла сказати, не сказала б ні слова. Була занадто гордою. Вільгефортц так само нічого не робив, бо Лідії не кохав. Міг, ясна річ, просто зробити з неї свою коханку і ще сильніше прив’язати цим до себе, а хто зна, може навіть ощасливити. Були такі, які йому це радили. Але Вільгефортц цього не зробив. Був занадто гордим і занадто принциповим. Ситуація була цілком безнадійною, але стабільною, і це цілком очевидно задовольняло обох.

Так знаю – обрівав тишу молодий чародій – Капітула сушить собі голову над тим, що робити з ініціативами і планами наших королів? Зовсім непотрібно. Ці плани слід просто ігнорувати.