Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Гмм… - Вільгефортц відклав лист. – Дякую Лідія.

Лідія усміхнулась. Посланець чекає на повідомлення.

Відповіді не буде.

Розумію. Доручу приготувати кімнату для гості.

Дякую. Тіссая, Артауде, перепрошую вас за мить зволікання. Продовжуємо. На чому ми закінчили?

На нічому, подумала Тіссая де Вріес. Але слухаємо тебе уважно. Бо колись врешті перейдеш до справи, яка тебе справді цікавить.

Ах – повільно почав Вільфгефортц. – Вже знаю, про що хотів говорити. Мене йдеться про наймолодших за стажем членів ради. Про Феркарта і Єнніфер. Феркарт, наскільки я знаю, зв’язаний з Фольтестом з Темерії, засідає у королівській раді разом з Трісс Мерігольд. А з ким пов’язана Єнніфер? Ти казав, Артауде, що вона належить до тих, які служать королям.

 Артауд перебільшує - спокійно сказала Тіссая. – Єнніфер живе у Вендерберзі, тому Демавенд іноді звертається до неї про допомогу, але не співпрацює постійно. З певністю стверджувати, що вона служить Демавендові не можна.

Що з її зором? Сподіваюсь, все в порядку?

Так. Все в порядку.

Це добре. Це дуже добре. Я непокоївся… Я хотів з нею зв’язатись, але виявилось, що вона виїхала. Ніхто не знає куди.

Камінь, метал, кристал, подумала Тіссая де Вріес. Все, що носить Єнніфер – активне, невиявлювальне для психобачення. У цей спосіб її не знайдеш, мій дорогий. Якщо Єнніфер собі не хоче щоб її було знайдено там, де вона є, ніхто цього не довідається.

Напиши до неї – повідала спокійно, вирівнюючи манжети. – І перейшли листа звичайним способом. Точно дійде. А Єнніфер, де б вона не була, відповість. Завжди відповідає.

Єнніфер – втрутився Артауд – часто зникає, іноді на цілі місяці. Причини бувають скоріше тривіальними…

Тіссая подивилась на нього, закусивши губи. Чародій замовк. Вільгефортц злегка усміхнувся.

Саме так – промовив. – Саме про це я подумав. Свого часу вона була сильно пов’язана з… певним відьмаком. Геральтом, якщо не помиляюсь. Мені здається, що це не був звичайний роман. Здавалось, що Єнніфер була досить сильно захоплена.

Тіссая де Вріес випросталась, з силою стисши бильця карло.

Чому про це питаєш? Це особисті справи. Нічого до цього не маємо.

Звичайно – Вільгефортц подивився на лист, що стояв на пюпітрі. – Нічого нам до цього. Але мною керує не нездорова цікавість, але турбота про емоційний стан члена Ради. Мене здивувала реакція Єнніфер на звістку про смерть того… Геральта. Думаю, чи вона могли би перейти до порядку денного, не впадаючи у депресію чи надмірну жалобу?

 Безсумнівно могла б – холодно сказала Тіссая. – Тим більше, що такі звістки доходять до неї весь час. І незмінно виявляються плітками.

Так – підтвердив Терранова. – Той цілий Геральт, чи як його там, уміє дати собі раду. І чого дивуватись? Це мутант, убивчий автомат, запрограмований, щоб убивати і не дати убити себе. А щодо Єнніфер, не перебільшуймо її можливих емоцій. Я її знаю. Вона не піддається емоціям. Бавилась відьмаком, і все. Її зачарувала смерть, з якою той тип постійно грає. В коли врешті дограється, справа закінчиться.

Поки що – сухо промовила Тіссая де Вріес – відьмак живий.

Вільгефортц усміхнувся, знову кинувши оком на лист, що лежав перед ним.

Справді? – сказав. – Не думаю.


*****

Геральт злегка здригнувся, сильно вилаявшись. Минав вже перший струс після випивання еліксиру, почалась діяльна фаза, сигналізована легким, але неприємним крутінням голови, яке супроводжувала адаптацію зору до темряви.

Адаптація проходила швидко. Морок ночі світлішав, все довкола набирало сірого відтінку, відтінку спершу туманного і неясного, поступово щораз сильніше контрасного, виразнішого і чіткішого. У вулиці, що виходила на набережну, за мить до того темної, як середина бочки після смоли, Геральт вже міг бачити мандруючих ринвами щурів, смердючі калюжі та шпарини у мурах.

Його слух також загострився під впливом відьмацького декоту. Вимерла плутанина завулків, у якій за мить до того розрізняв виключно шум дощу у ринвах, почала пульсувати звуками. Чув крики котів, що бились, гавкіт псів з-за каналу, сміх і крики з шинків і заїздів Оксенфурту, крики і співи у корчмі плотогонів, віддалену, тиху трель флейти, яка грала сумну мелодію. Ожили темні сонні будинки – Геральт почав розрізняти хропіння сплячих людей, тупання волів у загородах, іржання коней у стайнях. У якомусь з будинків у глибині вулички лунали здавлені спазматичні стогони жінки, яка кохалась.

Звуки росли, набирали сили. Вже розрізняв окремі слова батярських пісеньок, довідався ім’я коханця стогнучої жінки. З-над каналу, з Мигрманового будинку на палях, долинали уривчасте, недоладне белькотіння знахаря, який пестощами Філіппи Ейльхарт входив у стан повного і, ймовірно, безпереревного ідіотизму.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар