Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Ярре теж встав. Поправив одяг, але й далі не знав, що робити з руками. Його погялд став огидно масляним.


- Цирі…

- Що?

- Я… я…

- Не знаю, про що йдеться – сказала нетерпояче, витріщивши на нього свої великі смарагдові очі. – Ти тим більше того теж не знаєш. Іду. Бувай, Ярре.

- До побачення… Цирі. Щасливої дороги. Буду… Я буду думати про тебе…

Цирі зітхнула.


*****

- Я тут, пані Єнніфер!

Вбігла до кімнати, як ядро з катапульти, ударила двері, які відкриваючись, гупнули у стіну. Стілець, що стояв на дорозі, загрожував переломами ніг, але Цирі спритно перескочила його, виконала повний грації півпірует і вдаваний удар мечем, радісно засміялась зі зробленого фокусу. Попри швидкий біг не задихалась, дихала рівно і спокійно. Вона вже досконало опанувала контролем дихання.

- Я тут! – повторила.

- Нарешті. Роздягайся і до балії. Рухом. – Чародійка не подивилась, не відвернулась від столу, дивилась на Цирі, відображену у дзеркалі. Повільними рухами вона чесала свої вологі чорні кучері, які випрямлялись під натиском гребеня, але тільки для того, щоб за мить знову скрутитись у блискучі хвилі.

Дівчинка блискавично розщепила застібки черевиків, скинула їх, звільнилась з одягу і з плюскотом сіла у балії. Вхопивши мило, почала енергійно шурувати передпліччя.

Єнніфер сиділа нерухомо, дивлячись у вікно, бавилась гребенем. Цирі пирхала, булькала і плювалась, бо мило потрапило їй до рота. Трусонула головою, задумавшись, чи існує якесь закляття, що уможливлює миття без води, мила і втрати часу.

Чародійка відклала гребінь, але й далі у задумі продовжувала дивитись у вікно, на хмари круків і ворон, які летіли на схід серед огидного каркання. На столі, біля дзеркала і показної батареї флаконів з косметикою, лежало кілька листів. Цирі знала, що Єнніфер чекала на ті листи віддавна, що від їх отримання залежав час від’їзду зі святині. Всупереч тому, що розповіла Ярре, дівчинка не мала поняття, куди і для чого їдуть. А у тих листах… Хлюпаючи для виду лівої рукою, склала пальці правої у жест, сконцентрувалась на формулі, втупила погляд на листах і вислала імпульс.

- Не смій – сказала Єнніфер, не відвертаючись.

- Я думала… - пробурчала. – Я думала, що є щось від Геральта…

- Якби так було, я б тобі це дала – чародійка обернулась на кріслі, всілась навпроти неї. – Довго ще будеш митись?

- Я закінчила.

- Встань, прошу.

Цирі послухалась. Єнніфер злегка усміхнулась.

- Так – сказала. – Твоє дитинство вже пройшло. Ти заокруглилась там, де слід. Опусти руки. Твої лікті мене не цікавлять. Ну, ну, без рум’янцю, без фальшивого сорому. Це твоє тіло, найприродніша річ у світі під сонцем. Те, що ти дозріваєш, так само природньо. Якби твоя доля пішла інакше… Якби не війна, ти б уже давно була дружиною якогось князя чи королевича. Ти це усвідомлюєш, правда? Ми розмовляли про справи, що стосуються статі, достатньо часто і досить докладно, щоб ти знала, що ти вже жінка. Фізіологічно, зрозуміло. Думаю, що ти не забула, про що ми розмовляли?

- Ні. Не забула.

- Щодо візиту до Ярре, маю надію, теж не маєш клопотів з пам’яттю?

Цирі опустила очі ае тільки на мить. Єнніфер не усміхнулась.

- Витрись і ходи до мене – сказала холодно. – Не хляпай, прошу.

Обкручена рушником Цирі присіла на стільчик біля колін чародійки. Єнніфер чесала волосся, час від часу відтинаючи ножицями якесь неслухняне пасмо.

- Ти на мене зла? – запитала дівчинка з неохотою. – За те, що… була у вежі?

- Ні. Але Неннеке цього не любить. Знаєш про це.

- Але я нічого… Той Ярре зовсім мене не цікавить – Цирі злегка зарум’янилась. – Я тільки…

- Саме так – муркнула чародійка. - Ти тільки не вдавай з себе дитину, бо ти вже не є нею, запам’ятай. Той хлопець при погляді на тебе пускає слину і починає заїкатись. Ти цього не бачиш?

- Це не моя вина! Що мені робити?

Єнніфер припинила зачісуватись, зміряла її глибоким фіолетовим поглядом.

- Не грайся ним. Бо це підло.

- Я взагалі з ним не бавлюсь! Я тільки з ним розмовляю!

- Хотіла б вірити – чародійка клацнула ножицями відрізаючи чергове пасмо, яке ні за що не давалося вкласти – що під час тих розмов ти пам’ятаєш, по що я просила.

- Пам’ятаю, пам’ятаю!

- Це розумний і яскравий хлопець. Одне, друге необережне слово може його спрямувати на правильну дорогу, на справи, про яку він не повинен знати. Про які ніхто не повинен знати. Ніхто, абсолютно ніхто, не може дізнатись, хто ти.

- Пам’ятаю – повторила Цирі. – Нікому й слівця не писнула, можеш бути впевненою. Скажи мені, чи тому ми змушені так спішно виїжджати? Ти боїшся, що хтось міг довідатись, що ти тут? Тому?

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар