Слава ЗСУ!

- Ні. З інших причин.

- Чи тому... що може бути війна? Всі говорять про нову війну? Всі про це говорять, пані Єнніфер.

- Так – холодно підтвердила чародійка, клацаючи ножицями над вухом Цирі. – Це тема з групи так званих постійних. Про війни говорилося, про них говориться і будеться говоритись. І не безпричинно – війни були і будуть. Нахили голову.

- Ярре казав… що війни з Нільфгаардом не буде. Розповідав про якісь аналогії… Показував мені карту. Сама вже не знаю, що про це думати. Не знаю, що таке аналогія, це певно щось страшенно мудре… Ярре читає різні вчені книги і є кмітливим, але я думаю…

- Мені цікаво, що ти думаєш, Цирі.

- У Цинтрі… Тоді… Пані Єннфер, моя бабця була значно мудрішою, аніж Ярре. Король Ейст теж був мудрий, плавав морями, бачив все, навіть нарвала і морського змія, закладаюсь, що і аналогію не одну бачив. І що з того? Раптом прийшли вони, нільфгаардці…

Цирі підвела голову, голос зав’яз у горлі. Єнніфер обійняла її, сильно пригорнувши її.

- На жаль – промовила тихо. – На жаль, маєш рацію, бридулько. Якби уміння користуватись з досвіду і отримані уроки мали б значення, ми б давно вже забули, що таке війна. Але тих, хто прагне війни, ніколи не стримували і не стримують ані досвід, ані аналогії.

- Так, але… Отже, це правда. Буде війна. Це через це ми мусимо виїхати?

- Не говорімо про це. Не хвилюймося передчасно.

Цирі шморгнула носом.

- Я вже бачила війну – прошепотіла. – Я не хочу вже її бачити. Ніколи. Не хочу знову бути сама. Не хочу боятись. Не хочу знову втратити все, як тоді. Не хочу втрати Геральта… і тебе, пані Єнніфер. Не хочу тебе втратити. Хочу бути з тобою. І з ним. Завжди.

- Будеш – голос чародійки злегка здригнувся. – І я буду з тобою., Цирі. Завжди. Я обіцяю тобі.

Цирі знову шморгнула носом. Єнніфер тихо кашлянула, відклала ножиці і гребінь, встала, підійшла до вікна. Круки все ще каркали, летячи у напрямку гір.

- Коли я сюди приїхала – раптом озвалась чародійка своїм звичайним дзвінким, злегка тремтячим голосом. – Коли ми зустрілись першого разу… Ти мене не любила.

Цирі мовчала. Наша перша зустріч. Подумала. Пам’ятаю. Я була з іншими дівчатами у Гроті, Матіола показувала нам рослини і зілля. Тоді зайшла Іоля Перша, прошепотіла щось на вуха Матіолі. Жриця неохоче скривилась А Іоля Перша підійшла до мене з дивною міною. Збирайся, Цирі, сказала, швидко йди до трапезної. Тебе викликає Матінка Неннеке. Хтось приїхав.

Дивні, значущі погляди, хвилювання в очах. І шепотіння. Єнніфер. Чародійка Єнніфер. Швидше, Цирі, поспішай. Матінка Неннеке чекає. І вона чекає.

Відразу знала, подумала Цирі, що це вона. Бо я бачила. Бачила її попередньої ночі. У моєму сні Вона.

Тоді я не знала її імені. У моєму сні мовчала. Тільки дивлась на мене, а за нею у темряві бачила зачинені двері…

Цирі зітхнула. Єнніфер обернулась, обсидіанова зірка на її шиї засяяла тисячами проміньчиків.

- Ти маєш рацію – серйозно визнала дівчинка, дивлячись просто у фіалкові очі чародійки. – Я тебе не любила.

*****

Цирі – сказала Неннеке. – Підійди до нас. Це пані Єнніфер з Вендербергу, Майстриня Магії. Не бійся. Пані Єнніфер знає, хто ти. Їй можна довіряти.

Дівчинка вклонилась, складаючи долоні у жесті повної пошани. Чародійка, шелестячи довгою чорною сукнею, наблизилась, взяла її за підборіддя, досить безцеремонно підняла її голову, обернула у ліво, у право. Цирі відчула злість і бунт, що зароджувався – не звикла, щоб хтось вивчав її таким чином. А одночасно відчула укол пекучої заздрості. Єнніфер була дуже гарною. Порівняно з делікатною, білою і цілком звчиайною вродою жриць і адепток, яких Цирі бачила щодня, чародійка показувала вроду свідомо, цілком демонстративно, наголошено, підкреслена у кожній деталі. Її синяво-чорні кучері, що каскадом спадали на плечі, блискучі, відбивали світло як павичі пера, вились і хвилювались при кожному русі. Цирі раптом засоромилась, засоромилась своїх подряпаних ліктів, мозолястих долоней, поламаниї нігтів, зваляного у сірі стручки волосся. Вона раптом несамивито запрагла мати те, що мала Єнніфер – красиву, глибоко оголену шию, а на ній гарну чорну оксамитку, і красиву сяючу зірку. Вищипані, підкреслені вуглинкою брови і довгі вії. Пихаті вуста. І ті дві округлості, що підносились при кожному віддиху, обтягнені чорною тканиною і білим мереживом…

- А ось і вона, знаменита Несподіванка – чародійка легко скривила вуста. – Дивись мені в очі, дівчино.

Цирі здригнулась і втисла голову у плчні. Ні, через одне не заздрила Єнніфер, цього одного не бажала мати і навіть не хотіла бачити. Тих очей, фіалкових, як бездонні озера, дивно блискучих, бездушних і злих. Страшних.