Слава ЗСУ!

Ще мить тому в дверях Сендерсонового Салону взуття нікого не було. Та ось на порозі незграбно став Дуглас Сполдінг, утупивши очі в свої шкіряні черевики, наче вони були такі важенні, що він не мав сили відірвати їх від цементної приступки. Як тільки він там спинився, грім одразу замовк. І тоді повільно, так, ніби кожний рух завдавав йому болю, і не зважуючись підвести очі від складеної чашечкою долоні, в якій тримав гроші, Дуглас ступив з яскравого полудневого осоння в затінок крамниці. Тоді ретельно виклав стовпчиками на прилавок монети по п\'ять, десять, двадцять п\'ять центів і став чекати занепокоєно, мов шахіст, який не знає, що спостигне його після цього ходу - слава чи ганьба.

- Можеш нічого не казати! - мовив містер Сендерсон.

Дуглас прикипів до місця.

- По-перше, я знаю, що ти хочеш купити,- провадив містер Сендерсон.- По-друге, я щодня бачу тебе біля моєї вітрини. Думаєш, я не помітив? Помиляєшся. [343]

По-третє, тобі потрібні, якщо назвати їх повним ім\'ям: незрівнянні, найвищого гатунку тенісні туфлі-легкоступи Парра, виробництва фірми Корона. М\'які, як масло, й прохолодні, як м\'ята!. По-четверте, тобі потрібен кредит.

- Ні! - вигукнув Дуглас, важко дихаючи, так, наче цілу ніч бігав уві сні.- Не треба мені кредиту, я маю кращу пропозицію! - одним духом випалив він.- Я вам усе скажу, містере Сендерсон, тільки спершу дозвольте вас про щось запитати. Чи не могли б ви пригадати, сер, коли ви самі востаннє взували легкоступи Парра?

На обличчя містера Сендерсона набігла тінь.

- Ну, років десять чи двадцять тому, а може, й тридцять... А що?

- Містере Сендерсон, а вам не здається, що в інтересах вашої торгівлі ви, сер, мали б і самі поносити оці тенісні туфлі, котрі ви продаєте, бодай наміряти на хвилину, щоб знати, які вони на нозі? Коли довго не звідуєш чогось на собі, то хоч-не-хоч забуваєш, що воно таке. Он власник Тютюнових виробів курить сигари, правда ж? І кондитер, я думаю, куштує свій товар. Отож...

- Ти мав би помітити,- зауважив старий,- що і в мене на ногах щось є.

- Але ж не легкоступи, сер! Як ви будете продавати ці легкоступи, не вихваляючи їх покупцям? А як ви зможете їх вихваляти, коли не знаєте, які вони?

Дуглас говорив з таким запалом, що містер Сендерсон аж відступив назад і потер рукою підборіддя.

- Ну знаєш...

- Містере Сендерсон,- не вгавав Дуглас,- ви продайте мені одну річ, а я теж продам вам щось, не менш вартісне.

- Слухай, хлопче, невже для цього так конче потрібно, щоб я взув на себе ті легкоступи? - запитав старий.

- Я дуже хотів би, щоб ви це зробили, сер! Старий зітхнув. А за хвилину вже сидів і, тихенько сопучи, зашнуровував на своїх довгих вузьких ногах тенісні туфлі. Поряд з темними холошами його штанів вони здавалися чужими й недоречними. Нарешті містер Сендерсон підвівся.

- Ну, як вони на нозі? - спитав Дуглас. [344]

- Він ще питає! Чудово.- І старий хотів був знову сісти.

- Ні, прошу вас! - жестом спинив його Дуглас.- Містере Сендерсон, а тепер, будь ласка, попереступайте трохи з п\'ят на носки, попереминайтеся, потупайте, ніби скачете, а я докажу вам те, що хотів. Ось що я придумав: я віддаю вам ці гроші, ви віддаєте мені туфлі, і я лишаюся винен вам ще долар. Але, містере Сендерсон, але... тільки-но я взую ці туфлі, ви знаєте, що буде?