Слава ЗСУ!

- Вранці,- мовила до неї місіс Бентлі,- я знайду спосіб покласти цьому край і надалі буду тільки самою собою, теперішньою, а не з якихось інших літ. Атож, так я й зроблю.

І вона заснула...

Настав ранок - сонячний, зелений,- і біля надвірних дверей, тихенько стукаючи в дротяну сітку, з\'явились обоє дівчаток.

- Ви дасте нам іще що-небудь, місіс Бентлі? Якісь інші речі тієї дівчинки?

Стара провела їх з передпокою до бібліотеки.

- Ось бери.- Вона дала Джейн сукенку, в якій у п\'ятнадцять років грала роль дочки мандарина.- І оце, і оце,- віддала калейдоскоп і збільшувальне скло.- Усе беріть, що хочете,- сказала вона.- Книжки, ковзани, ляльки, все... Усе воно ваше.

- Наше?..

- Ваше і нічиє більш. А ви допоможете мені зробити одне діло? Я хочу розкласти на задвірку велике\' вогнище. Треба буде звільнити скрині й повиносити весь мотлох, щоб його забрав лахмітник. Усе те вже не моє. Ніщо не можна зберігати довіку.

- Ми допоможемо,- сказали дівчатка.

Місіс Бентлі рушила поперед них на задвірок з коробкою [390] сірників у руці. Дівчатка несли за нею по оберемку старих речей.

І потім, аж до кінця літа, часто можна було побачити на веранді місіс Бентлі обох дівчаток і Тома, що сиділи, мов пташки на жердинці, і чекали. А коли з вулиці долинали срібні дзвіночки морозивника, двері будинку розчинялись, і з них випливала місіс Бентлі, засунувши руку в гаманець із срібною застібкою, і потім з півгодини усі вони, троє дітлахів і стара жінка, сиділи на веранді, ласували крижаними шоколадними брикетами й сміялися. Тепер вони були добрими друзями.

- Скільки вам років, місіс Бентлі?

- Сімдесят два.

- А скільки було п\'ятдесят років тому?

- Сімдесят два.

- І ви ніколи не були молодою, ніколи не носили стрічок у кісках і отаких платтячок?

- Ні.

- А як вас звуть на ім\'я?

- Мене звуть місіс Бентлі.

- І ви завжди мешкали тут, у цьому-от будинку?

- Завжди.

- І ніколи не були гарненькою?

- Ніколи.

- Ніколи - ні мільйон, ні мільярд років тому?

У задушній тиші літнього надвечір\'я дівчатка нахилялися до старої жінки й чекали на відповідь.

- Ніколи,- відказувала місіс Бентлі,- ні мільйон, ні мільярд років тому.

●

- Ти наготував свого записника, Дуг?

- Авжеж.- І Дуглас лизнув олівця.

- Що там у тебе вже записано?

- Усі звичайні справи і події.

- А, Четверте липня і все таке... Кульбабове вино, лава-гойдалка на веранді, еге ж?

- Ось тут говориться, що цього літа я вперше їв ескімо першого червня тисяча дев\'ятсот двадцять восьмого року.

- То ще не справжнє літо.