Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кульбабове вино

Я справді живий! - думав він.- Досі я цього не знав, а як і знав, то не запам\'ятав!

Він голосно вигукував це подумки ще і ще, разів із десять! Подумати лишень! Ось уже дванадцять років живе - і тільки збагнув! Тільки тепер, зчепившись із Томом, знайшов отут, під деревом, цей рідкісний хронометр, цей злотосяйний годинник з гарантією безупинного ходу років на сімдесят.

- Дуг, тобі не болить?

Дуглас дико зойкнув, обхопив Тома руками й покотився з ним по траві

- Дуг, ти що, здурів?

- Здурів! 

Вони котилися схилом пагорба, і їхні очі й роти були повні сонця, що яскріло скалками жовтого скла; вони хапали повітря, наче викинуті на берег форелі, і реготали до сліз.

- Дуг, ти не збожеволів?

- Ні, ні, ні, ні! І Дуглас заплющив очі й побачив плямистих леопардів, що м\'яко ступали в темряві.

- Томе! - мовив він. А тоді тихіше:- Томе... Чи всі і люди на світі... знають, що вони живі?

- Та певне. Аякже! Леопарди нечутно зникли у глибшій темряві, куди вже не сягало око.

- Сподіваюся, що так,- прошепотів Дуглас.- Атож, сподіваюся, що знають.

Він розплющив очі. Батько стояв на пагорку високо над ним, на тлі помережаного зеленим листям неба, і, взявшись руками в боки, сміявся. їхні очі зустрілись, і Дуглас ураз нашорошився. Тато знає,- подумав він.- Усе це замислено наперед. Він зумисне привіз нас сюди, щоб зі мною таке сталося. Це його витівка, він усе  розуміє. І тепер знає, що і я здогадався. [334]

Зверху спустилася дужа рука й підняла його в повітря Похитуючись на непевних ногах між батьком і Томом, подряпаний, розпашілий, усе ще вражений і сповнений побожного остраху, Дуглас обережно поторгав свої і мовби не свої лікті і вдоволено облизнув розбиту губу. Потім звів очі на батька й Тома.

- Я понесу всі відра,- сказав він.- Цього разу дайте мені самому.

Лукаво посміхаючись, вони віддали йому відра.

Дуглас стояв, злегка похитуючись, руки йому відтягував важкий від соку, солодкий лісовий вантаж. Мені треба відчути все до кінця,- думав він.- Дайте мені стомитися, відчути справжню втому. Я не повинен забути, що я живий, я ж тепер знаю, що живий, і не повинен забути про це ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.

За ним линули бджоли, і дух ягід, і золоте проміння літа, а він ішов зі своєю важкою ношею, ніби сп\'янілий, долоні його вкривалися втішними пухирями, руки затерпли, ноги спотикалися, так що батько зрештою схопив його за плече.

- Ні, ні,- пробурмотів Дуглас.- Мені не важко. Зовсім не важко...

Уже з півгодини його не покидало відчуття трави, коріння, камінців, замшілої колоди - так ніби все те залишило свої відбитки на його руках, ногах, спині, і лише тепер це відчуття почало притуплюватися. Дуглас ішов і розмірковував про нього, і воно дедалі тануло, розвіювалося, зникало, а тим часом брат і на диво мовчазний батько ступали слідом, даючи йому змогу самому вести їх крізь ліс до невидимої, майже нереальної дороги, якою вони мали дістатися назад до міста...

 

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

Марк Шульц 22.06.2022

Ну таке


  12.07.2014

Гарна книжка


Додати коментар