Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Лукавий принц, або Брат короля

Лукавий принц

Лукавий принц, або Брат короля

Розвідка про молоді роки, пригоди, лиходійства та шлюби принца Даемона Таргарієна.

Писана архімаестром Гільдайном у Цитаделі Старограду.

Передмова

Муж, про якого йдеться у сьому труді, був онуком одного короля, братом іншого, чоловіком королеви. Двоє його синів і троє онуків сиділи на Залізному Престолі; але сам Даемон Таргарієн упродовж свого життя вдягнув лише один королівський вінець — корону Порогів, крихітного та вбогого королівства, яке він викраяв собі сам кров’ю, залізом і драконовим вогнем, та скоро сам і покинув.

Упродовж багатьох століть дім Таргарієн народжував на світ і найвидатніших можновладців, і найбридкіших чудовиськ. Принц Даемон мав у собі дещицю від одних і дещицю від інших. За його часів не було на всьому Вестеросі людини, яка водночас викликала б стільки ж захоплення, любові, презирства і ненависті. Він був створений у рівних частках зі світла і тіні, відтак одним людям здавався поборником добра, а іншим — найчорнішим із мерзотників. Ми не зможемо глибоко зрозуміти суть вельми скорботного кровопролиття, відомого як «Танок драконів», якщо не розглянемо з належною ретельністю різноманітні вчинки, скоєні цим лукавим принцом як перед самим згаданим «Танком», так і за довгі роки до нього.

Життя та діяння принца Даемона Таргарієна

Зерна великого розбрату були посіяні в останні роки довгого правління Старого Короля — Джаяхаериса I Таргарієна. Багато писати про самого Джаяхаериса буде тут недоречно; згадати варто хіба те, що по смерті коханої дружини, Ласкавої Королеви Алісанни, та сина Баелона, принца Дракон-Каменя, Правиці Короля і спадкоємця Залізного Престолу, його милість лишився примарною подобою тієї людини, якою був раніше.

Втративши принца Баелона, Старий Король мусив шукати собі деінде найближчого помічника у справах державних. За нового Правицю король запросив до себе пана Отто Вишестража, молодшого брата князя Вишестража на Старограді. Пан Отто привіз із собою до двору дружину та дітей і вірно служив королю Джаяхаерису решту років, відміряних його милості в земному світі. Короля почали зраджувати тілесні та розумові сили; дедалі частіше він мусив опинятися на ложі хвороби, де його вірною супутницею стала п’ятнадцятирічна донька пана Отто — Алісента. Вона приносила його милості страви, читала вголос, допомагала митися і вдягатися. Старий Король часто навіть плутав її зі своїми доньками і називав їхніми іменами; незадовго до смерті він остаточно переконав себе, що Алісента насправді є його донькою Саерою, повернутою до нього з-за вузького моря.

Року 103 по А.З. король Джаяхаерис I Таргарієн помер у власному ліжку, поки панна Алісента читала йому з «Неприродньої історії» септона Барта. Його милості виповнилося дев’яносто і шість років, а правив він Семицарством на Залізному Престолі з чотирнадцятирічного віку. Земні його рештки були спалені у Драконосхроні, а попіл поховано разом із попелом Ласкавої Королеви Алісанни під Червоним Дитинцем. Жалоба охопила увесь Вестерос. Навіть у Дорні, куди на той час влада престолу ще не досягала, чоловіки плакали за королем, а жінки роздирали на собі вбрання.

Згідно бажання померлого короля, а також ухвали Великої Ради 101-го року, Залізний Престол успадкував його онук Візерис. У день вінчання на царство король Візерис I Таргарієн мав двадцять шість років од народження. Вже десять років шлюб пов’язував його з сестрою в перших — пані Аеммою з дому Арин, яка й сама була онукою Старого Короля та Ласкавої Королеви Алісанни через свою матір, принцесу Даелу (померлу 82 р. по А.З.). Пані Аемма декілька разів терпіла викидні, а один з її синів помер у колисці, проте донька Раеніра народилася 97 р. по А.З. цілком здоровою. Новий король і його королева аж дух ронили за своїм єдиним живим дитям.

Візерис I Таргарієн мав щедру і доброзичливу вдачу, за яку його рівною мірою любило і панство, і простолюддя. Правління Молодого Короля — так прозвали його люди по сходженні на престол — очікувалося мирним та сповненим загального добробуту. Про щедрість його милості гуляли неймовірні чутки, а Червоний Дитинець перетворився на місце розкошів, гідних звеличання у піснях. Король Візерис та королева Аемма приймали у своєму домі безліч бенкетів та турнірів; на численних прихильників та улюбленців дощем лилася шана, почесні уряди та щедрі винагороди.

А посеред цього пишного святкування, оточена ласкою та турботою всього загалу, знаходилася принцеса Раеніра — маленька дівчинка, яку двірські співці скоро нарекли «Втіхою королівств». Маючи всього шість років од народження у рік сходження свого батька на престол, Раеніра була розвинена не по роках, розумна, смілива і прекрасна вродою так, як бувають лише нащадки драконової крові. У сім років вона стала драконоїзницею, злетівши у небо верхи на молодій дракониці Сиракс, названій ім’ям богині старої Валірії. У вісім, як личило дівчаткам шляхетного походження, вона почала службу чашницею… але не вдалині від домівки, а при власному батькові-королі.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!