Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Лукавий принц, або Брат короля

Септон Євстахій пише, що такі ухвали корони нікого не лишили вдоволеними. Грибочок заперечує: принаймні одна людина гаряче схвалила королівські накази, бо Дракон-Камінь і Плавень лежали неподалік один одного, і ця близькість давала Даемонові Таргарієну чимало можливостей тішити і розважати свою небогу, принцесу Раеніру, без відома короля.

Хоча Візерис I правив ще дев’ять років, криваве насіння «Танку Драконів» було вже вкинуте в землю, і саме року 120 по А.З. воно почало витикатися на світ.

Наступними жертвами стали старші Моци. Лионель Моц, князь на Гаренголі та Правиця Короля, прибув у супроводі сина та спадкоємця пана Гарвіна до свого величезного напівзруйнованого замку на березі озера. Скоро по їхньому прибутті у тій башті, де вони ночували, сталася пожежа, у якій загинули і батько, і син, а заразом троє служивих людей і з тузінь челяді. Причину пожежі з’ясувати не вдалося. Хтось вважає, що стався нещасний випадок, а інші подейкують, що столець Чорного Гарена проклято навіки, і те прокляття зурочує кожного, хто володіє замком. Були й підозри про навмисний підпал. Грибочок вважає, що до справи доклав рук Морський Змій, бажаючи помститися людині, яка наставила роги його синові. Септон Євстахій більш вірогідно підозрює принца Даемона, котрий бажав прибрати свого суперника у прихильності принцеси Раеніри. Дехто висуває і припущення про вину Лариса Кутельноги: адже по смерті батька та старшого брата саме Ларис Моц став князем і господарем на Гаренголі.

Найбентежніша підозра належить нікому іншому, як великому маестрові Мелосу. Він розмірковує, чи не міг сам король віддати такий наказ. Якщо Візерис дійшов висновку, що плітки про справжнього батька дітей Раеніри містять частку правди, то міг вирішити позбавитися людини, яка зганьбила його доньку, щоб та часом не розкрила таємницю байстрюцького походження синів принцеси. Але якщо це правда, то смерть Лионеля Моца виявилася украй нещасливим збігом, бо рішення його вельможності особисто супроводити сина до Гаренголу ніхто передбачити не міг.

Князь Моц тоді був Правицею Короля; за довгий час Візерис звик покладатися на його силу духу та мудрі поради. Його милість досягнув віку сорока трьох років і став вельми огрядним. Завзяття та спритність молодості давно залишили його; натомість короля мучила подагра, біль у суглобах та спині, а також стиск у грудях, часті напади якого лишали його червоновидим та задиханим. Правління державою — справа неосяжна і подеколи лячна; король потребував сильного та здібного Правиці, на чиї плечі він міг би перекласти частину свого тягаря. Якийсь час він зважував, чи не послати по принцесу Раеніру. Хто краще допоможе йому в справах державних, ніж донька, яку він бачив своєю наступницею на Залізному Престолі? Але ж тоді доведеться повернути принцесу разом із синами до Король-Берега, де неминуче виникнуть нові сварки між нею та королевою з її дітьми. Король розглядав також і свого брата як вірогідного Правицю, поки не згадав попередні перебування принца Даемона у складі малої ради. Великий маестер Мелос запропонував запросити на посаду когось молодшого і навіть подав королю список імен, але його милість віддав перевагу звичці та звичності… і знову покликав до двору пана Отто Вишестража, батька королеви, котрий вже раніше служив Правицею і самому Візерисові, і Старому Королю.

Ледве пан Отто встиг прибути до Червоного Дитинця і поновитися на посаді Правиці, як двору досягла звістка, що принцеса Раеніра знову вийшла заміж, побравшись із власним дядьком Даемоном Таргарієном. Принцесі виповнилося двадцять три роки, принцові Даемону — тридцять дев’ять.

Король, двір та поспільство однаково обурилися, почувши новину. Даемонової дружини та Раеніриного чоловіка не було серед живих ледве півроку — одружитися так скоро означало спаплюжити згадку про них. Так заявив у гніві його милість король. Шлюб уклали на Дракон-Камені зненацька і потай. Септон Євстахій стверджує, що Раеніра знала: її батько ніколи не схвалить такого шлюбу, і саме тому побралася з дядьком поспіхом, щоб їм ніхто не зміг завадити. Грибочок наводить іншу причину: принцеса знову чекала дитину і не хотіла народити байстрюка.

Отже, нелегкий і страшний рік 120 по А.З. закінчився так само, як почався — з жіночих пологів. Проте пологи принцеси Раеніри скінчилися щасливіше, ніж пані Лаени. Наприкінці року вона породила на світ невеличкого, але міцненького синочка з темно-ліловими очима та блідо-сріблястим волоссям. Мати назвала сина Аегоном. Нарешті принц Даемон мав живого сина власної крові… і цей новий принц, на відміну від трьох своїх зведених братів, виглядав найсправжнісіньким Таргарієном.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!