Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Лукавий принц, або Брат короля

Принц Даемон справді лишився у Король-Березі аж на півроку і навіть відновив свою присутність у малій раді; але ні вік, ні вигнання анітрохи не змінили його норову. Скоро Даемон знову злигався зі старими приятелями-золотокирейниками і повернувся до закладів по Шовковій вулиці, де його вітали раніше як жаданого відвідувача. Королеві Алісенті він віддавав належну її станові шану, але тепла між ними не було; також кажуть, що особливо холодно принц поставився до своїх небожів Аегона і Аемонда, чия поява на світ відсунула принца ще далі від престолу в черзі спадкоємців.

Принцеса Раеніра — то була зовсім інша справа. Її гостинністю Даемон насолоджувався годинами, розважаючи та дивуючи оповідками про свої подорожі та битви. Принц дарував принцесі перли, шовки, книжки, нефритову діадему, що колись начебто належала цариці Ленгу, читав їй вірші, обідав із нею, напускав соколів на здобич, ходив під вітрилами, по-блазенському перекривляв «зелених» двірських панів — тобто усіх «підлабузників», що юрмилися навколо королеви Алісенти та її дітей. Він вихваляв красу Раеніри, називав найвродливішою дівою королівств Семицарства. Майже щодня дядько і небога вилітали на драконах, спонукаючи Сиракс і Караксеса змагатися, хто швидше долетить до Дракон-Каменя і назад.

Щодо подальших подій наші джерела погоджуються не в усьому. Великий маестер Рунцитер пише тільки те, що брати знову посварилися, і принц Даемон залишив Король-Берег задля повернення на Пороги до своєї війни; про причину ж сварки не згадує ані словом. Інші твердять, що Візерис вислав Даемона геть із двору на вимогу королеви Алісенти. Але септон Євстахій та Грибочок розповідають відмінну історію… чи радше сказати, дві відмінні історії. Євстахій, менш сороміцький зі згаданих двох, пише, що принц Даемон спокусив свою небогу-принцесу і зірвав їй вінця цноти. Коли коханців упіймали в ліжку та привели перед очі короля, Раеніра почала твердити, що кохає свого дядька, і благала батька дозволити їй шлюб з ним. Король Візерис не хотів про це і чути, а до того ж нагадав доньці, що принц Даемон уже одружений. Розгніваний, він замкнув дочку в її покоях, наказав братові забиратися геть, і обом звелів ніколи не згадувати про те, що сталося.

Казка, повідана Грибочком, присмачена значно соковитішими і непристойнішими подробицями. Згідно тверджень карлика, принцеса палала тілесною жагою не до принца Даемона, а до пана Крістона Колія. Але пан Крістон був правдивий лицар, шляхетний, цнотливий, вірний обітницям, і хоча перебував у товаристві принцеси удень та вночі, але не спромігся на жодну спробу її поцілувати, ба навіть на зізнання у коханні. «Коли він на тебе дивиться, то бачить маленьку дівчинку, якою ти була, а не жінку, якою стала» — казав своїй небозі Даемон, — «але я навчу тебе, як змусити побачити в тобі жінку».

Принц почав з науки поцілунків — так твердить нам Грибочок. Далі принц заходився показувати небозі, як найкраще торкатися чоловічого тіла, щоб подарувати йому насолоду — в цій вправі начебто брав участь вже і сам Грибочок зі своїм, за чутками, неймовірно велетенським прутнем. Даемон навчив дівчину спокусливо роздягатися, смоктав їй соски грудей, щоб зробити їх чутливішими, літав із нею на драконі до самотніх скель Чорноводої затоки, де вони удвох, ніким не бачені, роздягалися голяка, і принцеса вправлялася у мистецтві задовольняти чоловічу хіть вустами. Уночі принц потай виводив принцесу з її покоїв, одягнену юним джурою, і вів до бурдеїв Шовкової вулиці, де вона спостерігала за чоловіками та жінками у тілесних утіхах і навчалася «мистецтва бути жінкою» в повій Король-Берега.

Чи довго тривало згадане навчання — про те Грибочок нічого не каже, проте на відміну від септона Євстахія стверджує, що принцеса Раеніра лишалася дівою, бо хотіла зберегти цноту на подарунок коханому. Та коли нарешті вона заходилася спокушати свого «білого лицаря», використовуючи усю засвоєну науку, нажаханий пан Крістон дав їй одкоша. Скоро все стало відомо при дворі — не востаннє завдяки самому Грибочкові. Спершу король Візерис відмовлявся повірити навіть слову розповіді, доки принц Даемон сам не підтвердив, що то все правда. «Віддай дівча мені за дружину» — так він начебто казав братові. — «Хто її тепер візьме, окрім мене?» Та натомість король Візерис вигнав брата геть, наказавши не повертатися до Король-Берега під страхом смерті. (Князь Моц, Правиця Короля, наполягав, щоб принца негайно стратили за зраду, але септон Євстахій нагадав його милості, що найтяжче прокляття богів падає на вбивцю родичів.)

Що до наслідків згаданих вище подій, наступне нам відомо напевне. Даемон Таргарієн повернувся до Порогів і поновив свої змагання за ті голі, змучені морськими буревіями скелі. Майже одночасно року 112-го померли великий маестер Рунцитер і пан Гарольд Вестерлін, Регіментар Королегвардії. Замість пана Гарольда Регіментарем Королегвардії було поставлено пана Крістона Колія. Архімаестри Цитаделі прислали до Червоного Дитинця маестра Мелоса — обійняти посаду великого маестра і накласти на себе його ланцюг разом із обов’язками. В іншому Король-Берег повернувся до звичного легковажного спокою майже на два роки… доки принцеса Раеніра, якій року 113-го виповнилося шістнадцять, не взяла під свою руку власне законне володіння Дракон-Камінь і не вийшла заміж.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!